Розділ «Джон»

— Так, Шкірян — з дикунів, — незворушно погодився Джон. — Можу сам засвідчити. Я випробував його у навчальному дворищі. Він небезпечніший з кам’яною сокирою в руках, ніж більшість лицарів — з крицею замкової роботи. Визнаю, він не такий терплячий, як мені бажалося б, і дехто з хлопців його жахається… та воно й на краще. Бо ж одного дня вони опиняться у справжній битві. Ліпше їм заздалегідь спізнати, що таке жах.

— Але він дичак!

— Він був ним, доки не проказав обітниці. Нині він наш братчик. І може навчити наших хлопців битися краще. А ще їм не завадить взнати кілька слів прадавньої мови і дещо про звичаї вільного народу.

— Вір-рного, — пробуркотів крук. — Зер-рна. Кор-роль.

— Люди йому не довіряють!

«Які саме? — міг би спитати Джон. — Скільки?» Та це повело б його дорогою, якою він іти не бажав.

— Мені прикро це чути. Маєте ще щось?

Слово узяв септон Келадор.

— Оцей юнак Шовкун… кажуть, ви маєте намір узяти його своїм шафарем та зброєносцем замість Толета. Пане воєводо, він же повія… чи смію вимовити… нафарбований мужоложець з бурдеїв Старограду!

«А ти — запійний п’яниця.»

— Ким він був у Старограді — то не наш клопіт. Він швидко навчається і дуже меткий на розум. Інші новаки спочатку зневажали його, та він здобув їхню повагу і з усіма заприязнився. Він не знає страху в бою і навіть трохи пише та читає. Авжеж він зуміє приносити мені страви і сідлати коня. Гадаєте, ні?

— Та напевне, — з кам’яною мармизою вимовив Бовен Марш. — Але братчикам це не сподобається. Зазвичай зброєносцями князя-воєводи стають хлопці шляхетного родоводу, яких готують до старшинських урядів. Чи не гадає пан воєвода, що Нічна Варта одного дня піде в бій за чоловіком-хвойдою?

Джонові урвався терпець.

— Ходила вже й за гіршими! Старий Ведмідь лишив писані застереження про деяких братчиків Варти своєму майбутньому наступникові. У Тіньовій Вежі ми маємо кухаря, який полюбляв ґвалтувати септ. І випалював у власній плоті семикутну зірку за кожну жертву. Лівиця в нього вкрита зірочками від зап’ястка до ліктя, ще й на литках трохи є. У Східній Варті ми маємо братчика, що підпалив батьків будинок і підпер двері. Там згоріла уся його родина, дев’ятеро людей. Хай що робив Шовкун у Старограді, нині він наш брат, і він буде моїм зброєносцем.

Септон Келадор ковтнув вина. Отел Ярвик штрикнув шмат ковбаси кинджалом. Бовен Марш сидів і буряковів. Крук плеснув крилами і скрикнув:

— Зерна, зерна, смер-рть!

Нарешті великий шафар прочистив горло.

— Певно, князю-воєводі краще знати. А чи можна спитати про трупи у крижаних коморах? Братчики непокояться. Ще й варту до них приставлено. Навіщо марнувати час і зусилля двох добрих вояків? Хіба що ви боїтеся, щоб вони…

— Не постали з мертвих? Молюся, щоб постали.

Септон Келадор збліднув з лиця.