Розділ «Даянерис»

— Цхак, Пахл, Мерек. Ці та інші. Великі Хазяї. Кому ще бути?

«А ти зухвалий. І спраглий до крові.»

— Ми не маємо доказів, що це їхніх рук справа. Хочете, щоб я дарма нищила власних підданих?

— Ваші власні піддані охоче знищать вас.

Дааріо так довго мандрував далекими шляхами, що Дані вже й забула, який він із себе. Сердюцький норов зрадливий і перемінливий — нагадала вона собі. «Примхливий, легковажний, безжальний. Він ніколи не виросте над тим, ким він є. З таких не робляться царі та королі.»

— Піраміди міцні, — мовила вона. — Узяти їх приступом можна лише за великий кошт. А щойно ми нападемо на одну, як проти нас повстануть інші.

— То виманіть їх назовні з пірамід на якусь нагоду. Приміром, на весілля. Чом би й ні? Пообіцяйте свою руку Гіздахрові, усі Великі Хазяї прийдуть подивитися на ваше одруження, і коли вони напхаються до Храму Грацій, випустіть на них нас.

Дані скривилася від огиди. «Він чудовисько. Безстрашне і рішуче, але чудовисько.»

— Чи не плутаєте ви мене з астапорським царем-різником?

— Краще бути різником, ніж м’ясом. Усі царі й королі — різники. Хіба цариці й королеви якісь інакші?

— Та, що перед вами — інакша.

Дааріо стенув плечима.

— Більшість цариць не мають іншого хисту, ніж зігрівати своїм царям постіль і лупити їм синів, як квочки. Коли вам люба така доля, то йдіть собі за Гіздахра.

У ній спалахнув гнів.

— Ви забулися, хто я така?

— Ні. А ви?

«За таке нахабство Візерис відтяв би йому голову.»

— Я — кров дракона. Не смійте повчати мене! — Дані підвелася, левова шкура впала з її плечей додолу. — Негайно залиште мене!

Дааріо подарував їй глибокий вишуканий уклін.

— Живу, щоб служити вам.