Розділ «Даянерис»

Під хурмовим деревом стояла жінка, вдягнена у кирею з каптуром, що замітала полами траву. Обличчя під каптуром здавалося твердим і блискучим. «На ній личина, — спливли спогади, — дерев’яна личина, вкрита темно-червоним покостом.»

— Квайфа? Невже я сплю? — Дані вщипнула собі вухо і зіщулилася з болю. — Я бачила тебе вві сні на «Балеріоні», коли ми тільки прийшли до Астапору.

— Ти не спала тоді. І зараз не спиш.

— Що ти тут робиш? Як ти проминула моїх вартових?

— Я прийшла іншим шляхом. Твої вартові мене не бачили.

— Якщо я їх покличу, тебе вб’ють.

— Вони присягнуться тобі, що мене тут немає.

— А насправді ти тут?

— Ні. Почуй мене, Даянерис Таргарієн. Скляні свічки горять. Скоро прийде бліда кобила, а за нею інші. Кракен і темне полум’я, лев і грифон, син сонця і блазенський дракон. Нікому з них не довіряй. Згадай Невмирущих. Стережися напахченого підстолія.

— Резнака? Чого б це мені його стерегтися? — Дані піднялася з водойми. Вода потекла униз ногами, сироти вкрили руки й плечі у прохолодному нічному повітрі. — Якщо маєш про що попередити, кажи ясніше. Чого тобі від мене треба, Квайфо?

Місяць сяяв у очах жінки.

— Показати тобі шлях.

— Я пам’ятаю шлях. Я йду на північ, щоб потрапити на південь, на схід, щоб потрапити на захід, назад, щоб просунутися уперед. А щоб торкнутися світла, я маю пройти під тінню. — Вона викрутила сріблясті коси від води. — Мене вже нудить від загадок і таємниць. У Карфі я була жебрачкою, а тут і зараз — цариця та королева. І наказую тобі…

— Даянерис! Згадай Невмирущих. Згадай, хто ти є.

— Я є кров дракона. — «Але мої дракони ревуть у пітьмі.» — Я пам’ятаю Невмирущих. «Дитя трьох» — так назвали вони мене. Три скакуни пообіцяли вони мені, три вогні, три зради. Одна за кров, друга за золото, третя за…

— Ваша милосте? — Місандея стояла у дверях царської опочивальні зі світильнею в руці. — До кого ви розмовляєте?

Дані зиркнула за плече у напрямку хурмового дерева. Жінки там не було. Ані киреї з каптуром, ані личини з покостом, ані Квайфи з її загадками.

«Тінь. Спогад. Ніхто.» Вона була кров’ю дракона, проте пан Барістан застеріг, що в драконовій крові ховається лиха вада. «Невже я божеволію?» Адже колись її батька кликали Навіженим.

— Я молилася, — відповіла Дані дівчинці-наатійці. — Скоро світатиме. Треба чогось попоїсти, перш ніж прийде двір.

— Я принесу вам сніданок.