Розділ «Тиріон»

— Що це за створіння? — рішуче перепитав Гриф.

Відповів йому Хальдон.

— Іліріо прислав листа, де все пояснює.

— То давайте листа. І ведіть карлика до мене.

«Не до смаку мені його очі» — міркував Тиріон, поки сердюк всідався навпроти нього у тьмяному череві човна, через подряпаний стіл із дощок, на якому горіла лойова свічка. Очі були світлі, холодні, крижаної блакиті. Карлик ненавидів світлі, аж бліді очі. Князь Тайвин мав блідо-зелені очі, помережані золотими цятками.

Тиріон подивився, як сердюк читає. Те, що він умів читати, вже саме по собі дещо проказувало. Скільки найманців могли похвалитися цим хистом? «Та він навіть губами не ворушить» — помітив Тиріон.

Нарешті Гриф підняв світлі очі від пергамену і примружив їх на Тиріона.

— Тайвин Ланістер помер? Від твоєї руки?

— Від мого пальця. Оцього. — Тиріон виставив його вгору Грифові на подив. — Князь Тайвин сидів на нужнику, а я встромив йому арбалетну стрілу в кишки, щоб подивитися, чи справді він сере золотом. З’ясувалося, що ні. Шкода — золото б мені не завадило. Трохи раніше я вбив свою матір. А ще ж свого небожа Джофрі — отруїв просто на його весільному бенкеті, де від початку до кінця бачив, як він душиться на смерть. Невже наш ясновельможний сировар цього не написав? А ще я маю намір додати до свого списку братика і сестричку, якщо на те буде ласка вашої королеви.

— Ласка королеви?! Невже Іліріо з’їхав з глузду? Чому він вирішив, що її милість прийме на службу відвертого зрадника і вбивцю родичів?

«Доречне питання» — подумки зауважив Тиріон, але вголос проказав інше:

— Король, якого я вбив, сидів на її престолі. Усі, кого я зрадив, були леви, тож мені здається, я вже чимало прислужився її милості королеві. — Тиріон почухав пенька носа. — Та ви не бійтеся, вас я не вб’ю, ви ж бо мені не родич. Можу я подивитися, що там написав наш сирний пан? Полюбляю читати про свою особу.

Гриф не зважив на його прохання, натомість торкнувся листом полум’я свічки і подивився, як пергамен чорніє, згортається і в’яне у вогні.

— Між Таргарієнами та Ланістерами стоїть пролита кров. Навіщо тобі підтримувати королеву Даянерис?

— Заради золота і слави, — бадьоро проказав карлик. — А ще з ненависті. Якби ви знали мою сестру, то зрозуміли б.

— Я добре розумію, що таке ненависть.

Гриф так вимовив останнє слово, що Тиріон зрозумів: тут він не бреше. «Схоже, він нею живе. Ненависть живить і зігріває його уночі вже багато років поспіль.»

— Приємно, коли тебе розуміє такий хоробрий лицар.

— Я не лицар.

«Ви не просто брехун, паночку мій добрий — ви ще й кепський брехун. Були б вигадали щось розумніше.»