Розділ «Тиріон»

— Там просто обладунки, — здвигнув плечима Качур.

— Іще одяг, — устряг Хальдон. — Двірський одяг для усього нашого загону. Тонка вовна, оксамит, шовкові киреї. До королеви не йдуть вдягненими абияк… або з порожніми руками. Магістрат мав добрість забезпечити нас належними подарунками.

Коли зійшов місяць, вони знову посідали у сідла і потрусили на схід під шатром зіркового неба. Стара валірійська дорога блищала попереду, наче довга срібна стрічка, що звивалася крізь ліси та долини. На деякий час Тиріон Ланістер майже відчув мир та спокій.

— Правду казав Ломас Довгоступ. Ця дорога є дивом.

— Що за Ломас Довгоступ? — запитав Качур.

— Та книжник один, давно померлий, — відповів Хальдон. — Усеньке життя їздив світом. Написав про землі, які відвідав, у двох книжках: «Дива» і «Дива, створені людиною».

— Мені один з дядьків їх подарував, як я був малим хлопчиною, — додав Тиріон. — Я їх зачитав до того, що вони розвалилися на шматочки.

— «Боги створили сім див світу, а смертні люди — дев’ять», — пригадав з книжки Півмаестер. — Не вельми поштиво до богів з боку смертних людей: спорудити на два дива більше. Але що є, те є. Кам’яні дороги Валірії були одним з дев’яти див, перелічених Довгоступом. Здається, п’ятим.

— Четвертим, — мовив Тиріон, який ще хлопчиком завчив напам’ять усі шістнадцять.

Дядько Геріон полюбляв ставити його на стіл під час учти і просити, щоб перелічив усі дива вголос. «А я й раденький бував, чи не так? Стояти на столі серед тарелей, притягати до себе всі погляди, доводити, який я маленький меткий бісик…» І ще багато років він плекав мрію одного дня поїхати світом і побачити усі дива Довгоступа на власні очі.

Але князь Тайвин поклав край мрії свого сина-карлика за десять днів до його шістнадцятих іменин. Саме тоді Тиріон попросив дозволу об’їхати Дев’ять Вільних Міст, як робили його дядьки у тому самому віці.

— На моїх братів можна покластися — вони не накличуть сором на дім Ланістер, — відповів батько. — Жоден ніколи не одружувався зі шльондрою.

Коли ж Тиріон нагадав, що за десять днів він стане дорослим чоловіком і буде вільний подорожувати, де захоче, князь Тайвин мовив:

— Жодна людина у світі не є вільною робити, що вона хоче. Тільки діти та дурні думають інакше. Їдь куди хочеш, не заперечую. Вдягни блазенські лахи, стій на голові, щоб розважити королів прянощів і повелителів сиру. Тільки дивися: сам сплачуй за перевіз, харч і житло, а про повернення забудь і думати.

На цьому зухвальство юного хлопця розсипалося на порох.

— Якщо хочеш собі корисної справи, то матимеш, — сказав тоді батько.

І щоб відзначити його повноліття, Тиріона зробили наглядачем над усіма збіжниками нечистот і сховищами води у Кастерлі-на-Скелі. «Може, батько сподівався, що я у котромусь потону.» Але Тайвина спіткало розчарування — збіжниками ще ніколи так добре не збігали лайно і помиї, як під пильним оком Тиріона.

«От би келих вина — змити з рота смак князя Тайвина. А міх замість келиха був би кращий.»

Вони їхали всеньку ніч; Тиріон намагався ухопити трохи сну, то куняючи на луці сідла, то рвучко прокидаючись. Час від часу його починало хилити убік, але пан Роллі тоді хапав його і знову садовив рівно. До світанку карликові боліли ноги, а сідниці були стерті та намозолені.

Лише наступного дня вони досягли місця, де уздовж річки лежав Гойян Дроге.