Розділ «41»

— Тому, Майку, що ця шахта закупорена. Це закритий резервуар із прісною водою. Як же до нього може потрапити океанський планктон?

— У воді я відчув присмак солі, — наполягав Толланд. — Слабкий, але він є. Тобто, я хочу сказати, до шахти звідкись прибуває солона вода.

— Ага, — скептично відказала Нора. — Він, бач, відчув присмак солі. Ти просто полизькав рукав старої, просякнутої потом куртки і на цій підставі вирішив, що всі мої виміри щільності та взяті зразки неточні й тому нічого не варті.

Толланд подав їй для доказу мокрий рукав своєї куртки.

— Майку, та не буду я лизати твою довбану куртку! — відрізала Нора і зазирнула в ополонку. — Дозвольте дізнатися — а чому це зграї начебто планктону начебто вирішили заплисти сюди крізь здогадну тріщину?

— Може, через тепло? — припустив Толланд. — Тепло приваблює багато морських істот. Може, і планктон привабило тепло, що тимчасово виникло в шахті.

Коркі кивнув.

— Має доволі логічний вигляд.

— Логічний? — закотила очі Нора. — Знаєте, хоч один із вас є лауреатом премії з астрофізики, а другий — відомим океанографом, ви тупі, як валянки. Вам ніколи не спадало на думку, що, навіть якби тут була тріщина — а я впевнена, що її тут немає і бути не може, — просто фізично неможливо, щоб до цієї шахти потрапило хоч трохи морської води? — І вона подивилася на них з презирством і огидою.

— Але ж, Норо… — почав Коркі.

— Панове! Ми стоїмо зараз із вами над рівнем моря. — І вона тупнула ногою по льоду. — Ну що, допетрали? Цей льодовий масив вивищується на сто футів над рівнем моря. Може, пам’ятаєте велику кручу у кінці цього шельфу? Ми перебуваємо вище за океан. Якби була тріщина, котра веде до цієї шахти, то вода б з цієї шахти виливалася в океан, а не навпаки. Ви що-небудь чули про силу земного тяжіння?

Толланд і Коркі перезирнулися.

— От чорт, — вилаявся Марлінсон. — А я й не подумав.

Нора показала на заповнену водою шахту.

— Ви також могли помітити, що рівень води в цій ополонці не змінився.

Толланд відчув себе ідіотом. Нора мала абсолютну рацію. Якби була тріщина, то вода б виливалася, а не прибувала. Толланд мовчки постояв кільканадцять довгих секунд, роздумуючи, що ж вдіяти.

— Гаразд, — зітхнув він. — Теорія тріщини виявилася хибною. Але ж ми все одно бачили у воді біологічне світіння. Напрошується єдиний висновок: це не повністю замкнений резервуар. Я розумію, що більша частина твоєї інформації ґрунтується на припущенні, що льодовик є однорідним щільним масивом, але…

— На припущенні? — Нора явно почала злитися. — Запам’ятай, Майку, це була не тільки моя інформація. НАСА зробила такий самий висновок. Ми всі підтвердили, що цей льодовик є суцільним і щільним. Без тріщин.

Толланд поглянув через купол на юрму, що зібралася біля імпровізованого прес-центру.

— Хоч би що тут не відбувалося, ми маємо поінформувати про це керівника НАСА і…