Розділ «38»

— Що саме?

Толланда аж розпирало від нетерпіння.

— Минулого тижня мені зателефонували з Ен-бі-сі. Запрошують вести документальний телесеріал про океан. Це просто надзвичайно! Наступного року хочуть запустити пробний проект! Уявляєш?

Селія цьомкнула його, сяючи від радості.

— Уявляю. В тебе все прекрасно вийде.

Якось через шість місяців Селія і Толланд йшли під вітрилом біля Каталіни, коли раптом його дружина поскаржилася на біль у боку. Кілька тижнів вони ігнорували той біль, але зрештою він став нестерпним. Селія пішла на прийом до лікаря.

І за якусь мить казкове життя Толланда розбилося на друзки і перетворилося на пекельний кошмар. Селія була хвора. Дуже хвора.

— Лімфома у пізній стадії, — пояснили лікарі. — Таке трапляється рідко у людей її віку, але все ж трапляється.

Селія з Толландом об’їхали купу шпиталів і побували у величезної кількості фахівців. Але відповідь завжди була тією самою: рак у невиліковній стадії.

Я ніколи з цим не змирюся! Толланд кинув свою роботу в Інституті імені Скріппса, забув про Ен-бі-сі і всю свою енергію зосередив на тому, щоб допомогти Селії та полегшити її страждання. Вона щосили опиралася хворобі, терплячи свій біль зі стоїчною елегантністю, за яку він іще сильніше покохав дружину. Майк подовгу гуляв з нею на Кінгмен-біч, готував їй дієтичні страви і розповідав про те, чим вони займуться, коли їй покращає.

Але цьому не судилося статися.

Минуло лише сім місяців — і ось уже Майкл Толланд сидів у шпитальній палаті біля своєї помираючої дружини. Він уже не впізнавав її обличчя. Жорстокість злоякісної пухлини можна було порівняти хіба що з не меншою жорстокістю хіміотерапії. Селія стала схожою на висохлий скелет. А останні години її життя були найважчими.

— Майку, — сказала вона хрипко. — Настав час припинити боротьбу. Нехай буде, що буде.

— Я не можу. — Очі Толланда налилися слізьми.

— Ти житимеш, — мовила Селія. — Мусиш жити. Обіцяй, що знайдеш собі нове кохання.

— Не потрібне мені нове кохання, — відказав Толланд, не кривлячи душею.

— Тобі доведеться знову навчитися кохати.

Селія померла ясним червневим ранком у неділю. Майкл Толланд відчув себе кораблем, який відірвало від причалу і з розбитим компасом понесло у відкрите море. Тижнями він тинявся сам не свій. Друзі намагалися заспокоїти його, але гординя не дозволяла йому приймати їхнє співчуття.

«Ти маєш зробити вибір, — усвідомив він нарешті. — Працювати або померти».

Опанувавши себе, Толланд увесь віддався роботі, повернувшись до «Дивовижних морів». Ця програма в буквальному значенні врятувала йому життя. І впродовж наступних чотирьох років здобула велику популярність. Попри звідницькі зусилля друзів, він так і не завів собі супутницю життя. За ці роки у нього побувало лише кілька жінок, і нічого путнього з того не вийшло. Ці зустрічі закінчилися фіаско через взаємне розчарування, Толланд урешті кинув спроби й обмежив до мінімуму своє світське життя, посилаючись на напружений робочий графік. Звісно, його найкращі друзі знали, в чому справа: просто Майкл Толланд був неготовий.