Розділ «105»

Толланд зрозумів, що Ксавія має рацію. Хоча висока температура і відігравала роль у декотрих аспектах метаморфічної геології землі, більшість метаморфічної породи утворилася через екстремальний тиск. Хоч би яким неймовірним це не здавалося, камені глибоко в земній корі зазнавали такого тиску, що більше скидалися на желеподібну масу, а не на тверду породу. Вони ставали еластичними і при цьому зазнавали хімічних змін. Але все одно теорія доктора Поллока здавалася притягнутою за вуха.

— Ксавіє, — озвався Толланд. — Я ще ніколи не чув, щоб лише тиск води міг змінити хімічний склад скельної породи. Ти геолог. Що ти на це скажеш?

— Так, — відповіла Ксавія, гортаючи свої нотатки. — Схоже, що вода і справді не є єдиним чинником. — Вона знайшла цитату з Поллока. — «Океанічна кора в Маріанській западині, яка й так перебуває під величезним гідростатичним тиском, може зазнати подальшого стиснення в результаті впливу тектонічних сил у зонах розломів».

«Аякже», — подумав Толланд. Маріанська западина, окрім того що на неї тисне стовп води сім миль заввишки, є ще й зоною розлому, тобто лінією стиснення, де зіштовхнулися одна з одною Тихоокеанська та Індійська геологічні плити. Сукупний тиск міг сягати екстремальних величин, тому навіть якщо там і були хондри, то шанси на їх знаходження майже дорівнювали нулю через те, що цей регіон був віддаленим та небезпечним для дослідників.

А Ксавія продовжувала читати:

— «Сукупний гідростатичний та тектонічний тиск потенційно міг перевести кору в еластичний або навіть напіврідкий стан, таким чином дозволивши легшим елементам сплавитися в хондроподібні утворення, існування яких вважалося можливим лише в космосі.

Коркі закотив очі.

— Це неможливо.

Толланд поглянув на нього і спитав:

— Чи є якісь альтернативні пояснення наявності хондр у камені, який знайшов доктор Поллок?

— Певна річ! — вигукнув Коркі. — Поллок знайшов справжній метеорит. Метеорити постійно падають в океан. Поллок не запідозрив у цьому камені метеорита, бо за роки, проведені на морському дні, вода вимила кору плавлення і він став схожим на звичайнісінький камінь. — Коркі обернувся до Ксавії. — Цікаво, а чи вистачило у Поллока клепки заміряти вміст нікелю в цьому камінці?

— Уявіть собі, що вистачило, — відказала Ксавія і знову погортала сторінки. — Ось Поллок пише: «Я з подивом виявив, що вміст нікелю не вкладався в прийняті рамки середніх значень для породи метеоритного походження, хоча величини були напрочуд близькими».

— Наскільки близькими? — занепокоєно спитала Рейчел. — А як узагалі можна переплутати підводний камінь з метеоритом?

— Ніяк, — похитала головою Ксавія. — Я не геолог-хімік, але, наскільки мені відомо, між каменем, який знайшов Поллок, та справжніми метеоритами існують великі хімічні розбіжності.

— А що це за розбіжності? — настійливо поцікавився Толланд.

Ксавія втупилася в якийсь абзац у своїх нотатках.

— Якщо вірити написаному, найголовніша розбіжність полягає в хімічному складі самих хондр, у яких різниться співвідношення титану і цирконію. В океанських хондрах частка цирконію в цьому співвідношенні була надзвичайно низькою. — Вона знову поглянула в нотатки. — Ага, ось, лише дві частини на мільйон.

— Дві частини на мільйон? — вирвалося в Коркі. — Але ж у метеоритах воно в тисячі разів більше!

— Так, — відповіла Ксавія. — Саме тому Поллок і вважає, що цей камінь — не космічний прибулець.

Толланд нахилився до Марлінсона і прошепотів: