Розділ «104»

Коркі сказав, тицьнувши пальцем у пошарпаний журнал, що лежав біля комп’ютера:

— Отже, по-твоєму, «Саєнтіфік Амерікен» друкує наукову фантастику?

Толланд побачив обкладинку і невдоволено поморщився. Мабуть, його хтось недавно витяг з архіву старих журналів, що зберігався на борту «Гої». То був примірник за лютий 1999 року. На обкладинці якийсь художник зобразив супертанкер, що безпорадно і безладно обертався, потрапивши у величезний океанський вир. Під малюнком виднівся заголовок: Мегаплюми — гігантські вбивці, що з’являються з глибин?

Толланд посміхнувся, мовляв — дурниці.

— Абсолютно недоречне і неадекватне уявлення. Та стаття стосується мегаплюмів у зонах землетрусів. Кілька років на них базувалася популярна теорія, що пояснювала феномен Бермудського трикутника, де зникали кораблі. Суто теоретично, якщо на океанському дні трапляється якийсь геологічний катаклізм — який у наших краях є явищем нечуваним, — то дійсно: купол магми може тріснути і утвориться вир, достатньо великий і сильний, щоб… ну… самі розумієте…

— Ні, не розуміємо, — сказав Коркі.

Толланд знизав плечима.

— Щоб піднятися на поверхню.

— Неймовірно. Я такий радий, що ти привіз нас сюди!

Увійшла Ксавія з якимись паперами в руках.

— Милуєтеся мегаплюмом?

— Аякже, — саркастично погодився Коркі. — Майк нам щойно пояснив, що коли той маленький пагорбок трісне, то всі ми понесемося по спіралі у велику стічну трубу.

— Стічну трубу? — холодно посміхнулася Ксавія. — Скоріше у гігантський океанський унітаз.

А на палубі «Гої» пілот гелікоптера не зводив очей з екрана радара. Як пілоту-рятувальнику, йому часто доводилося бачити людей, охоплених страхом; Рейчел Секстон явно чогось боялася, коли просила його пильнувати непрошених гостей на «Гою».

«А яких же непрошених гостей вона побоюється?» — здивовано подумав він.

Наскільки пілот міг бачити, в радіусі десяти миль у всіх напрямках — ні на морі, ні в повітрі — не було нічого незвичного. Ось з’явився і зник риболовецький човен на відстані восьми миль. Ось якийсь випадковий літак черкнув крилом поле покриття радара, а потім зник у невідомому напрямі.

Пілот зітхнув і перевів погляд на поверхню океану, яка вирувала довкола судна. Створювалося досить химерне і лячне враження — немов летиш на всіх парах, але водночас стоїш на якорі.

І він знову почав пильно вдивлятися в екран.