Розділ «103»

Толланд похнюпився. Хондри. Отже, все збігається. Він зиркнув на Коркі, а потім перевів погляд на геолога.

— Ксавіє, я хочу знати все, що ти можеш розповісти мені про ці хондри. Яку саме помилку я зробив?

Ксавія отетеріло дивилася на нього, певно, відчувши, що він не жартує.

— Майкле, то сущий дріб’язок. Нещодавно я прочитала одну статтю в фаховому геологічному журналі. Але я не розумію, чому ти так переймаєшся цим.

Толланд зітхнув.

— Ксавіє, хоч би як дивно це не звучало, що менше сьогодні вночі ти дізнаєшся, то краще. Усе, що ми хочемо від тебе, — це узнати про хондри і дослідити зразок кам’яної породи, який ми з собою привезли.

На обличчі Ксавії з’явився заінтригований вираз навпіл із легкою образою через те, що її тримають у невіданні.

— Гаразд, зараз я покажу тобі ту статтю. Вона в моєму кабінеті. — І, поклавши сендвіч на стіл, Ксавія рушила до виходу.

— А можна мені доїсти оту штуку? — гукнув навздогін Коркі.

Ксавія ошелешено зупинилася.

— Ви хочете доїсти мій сендвіч?

— Ну, я просто подумав, що, може, ви не…

— Треба свої сендвічі при собі мати, — відрізала вона і вийшла геть.

Толланд хихикнув, кивнувши через лабораторію на холодильник для зразків.

— Пригощайся, Коркі. На нижній полиці, між лікером та кальмарами.

А тим часом на палубі Рейчел зійшла з містка крутими східцями і рушила до вертолітного майданчика. Пілот берегової охорони дрімав, але відразу ж прокинувся, коли Рейчел постукала в кабіну.

— Уже закінчили? — поцікавився він. — Так швидко.

Рейчел похитала головою, ледь стримуючи страх і тривогу.

— Ви можете увімкнути як наземний, так і повітряний радар?

— Звісно. Радіус дії — десять миль.