Розділ 30

Він розвалився на стільці, зовсім не намірюючись іти:

— Перше, що там відбудеться, це закінчення божевільних експериментів професора Лустінга. Нас уплутала в це Міжгалактична асоціація прикладної соціоекономіки. Вони спроможні залучити достатньо коштів для втілення окремих своїх теорій у життя. Їх фінансує багато планет, тож було легше дати їм самим наступити на граблі, ніж обороняти ті граблі від них.

— І вони наступили?

— Безперечно. Зараз вони завантажилися на корабель і захоплено покидають Спіовенте. Розробляти політичні й економічні теорії — це одне. А втілювати їх у суворій реальності — це доволі інше. Такі спроби завжди мали катастрофічні наслідки. Зараз ми вже не знаємо подробиць, але наслідком утілення божевільної теорії за назвою «монетаризм» стало знищення цілих культур, навіть планет. Тепер інші розумники опинилися в глухому куті, тож на місце прибудуть спеціалісти, які все розставлять на свої місця.

— Вторгнення?

— Ти забагато дивився телевізор. Війну заборонено, ти маєш це знати й не молоти дурниць. Ми відрядимо людей, які працюватимуть із сьогоденним суспільством Спіовенте. Можливо, з Капо Дімонте, він же щойно подвоїв свої володіння. Йому допомагатимуть захоплювати більші й більші території…

— І вбивати більше й більше людей?

— Ні, ми простежимо за цим. Дуже скоро він не зможе керувати без допомоги, і наші бюрократи вже чекатимуть, щоб цю допомогу надати. Централізований уряд…

— Зміцнення судової системи, податки… Я знаю всі ваші викрутаси. Все, як у професора Лустінга.

— Не зовсім. Наші технології перевірені, вони працюють. За одне, щонайбільше за два покоління Спіовенте приймуть до родини цивілізованих планет.

— Мої вітання. А тепер вийдіть і не заважайте мені оплакувати свою гірку долю у в’язниці.

— І ти не скажеш мені ім’я постачальника зброї? Може, він продовжує свої брудні справи, і ти будеш відповідальним за ще більше смертей.

Справді, так і є. Чи всі ті вбивства у дворі фортеці — не моя провина? Атака — це ж моя ідея. Проте Дімонте атакував би їх у будь-якому разі, що дало б іще більше загиблих. Його правда, бути відповідальним за таке непросто. Капітан Варод, очевидно, читав мої думки.

— Відчуваєш докори сумління? — запитав він.

Хороше запитання. Проникливий, падлюка.

— Так. Я вірю в життя і святість життя, не схвалюю вбивства. Кожен із нас приходить у цей світ лиш один раз, і я не хочу відповідати за те, що когось позбавлять цього дару. Я припустився помилки і, сподіваюся, зможу якось її виправити. Ім’я постачальника зброї — капітан Га…

— Гарт, — завершив він. — Ми вже наглядаємо за ним. Це його остання подорож.

Мій мозок швидко запрацював:

— Навіщо ви запитали про його ім’я, якщо самі вже все знаєте?

— Заради тебе самого, Джиме. Я говорив тобі, що наша робота полягає в реабілітації. Ти прийняв важливе рішення, і я вірю, що після цього ти станеш кращою людиною. Щасти тобі!