Розділ 30

— Моє ім’я Джим Ніксон. Я з Венії.

— Так не годиться, ми не працюватимемо, якщо ти й далі брехатимеш. Твоє ім’я Джеймс ді Ґріз, ти в’язень-утікач із Біт О’Хевен.

Як ви можете уявити, я розгубився, почувши це. Хоч би хто був цей хлопець, він добряче попрацював; я зрозумів, що зараз граю з професіоналами, а не з любительською командою того дурня професора. Профі, що поробиш. Вони подали кручений м’яч, щоб вибити мене з колії, налякати, розв’язати мені язика. Тільки я так не граю. Я опанував себе, сів на ліжку так, щоб дивитися йому просто в очі, і спокійно зауважив:

— Ви не відрекомендувалися.

Лють зникла, він став таким же спокійним, як і я. Чолов’яга обернувся, натиснув кнопку в стіні, і звідти випав розкладний металевий стілець. Присівши на нього, схрестив ноги:

— Я капітан Варод, флот Ліги. Спеціалізуюся на міжпланетних конфліктах. Ти готовий відповідати на запитання?

— Так, якщо і ви відповісте на мої. Де ми зараз?

— Приблизно за тринадцять світлових років від Спіовенте. Ти, звісно, радий це чути…

— Я радий.

— Моя черга. Як ти потрапив на Спіовенте?

— На борту венійського вантажного судна, яке постачало зброю нині покійному Капо Доссії.

На ці слова він напружився, нетерпляче нахилився вперед і знову запитав:

— Хто капітан вантажного судна?

— Зараз не твоя черга. Як ви вчините зі мною?

— Ти в’язень-утікач. Тебе повернуть на Біт О’Хевен відбувати тюремний термін.

— Справді? — Я спробував усміхнутися, але вдалося нещиро. — Тепер я був би радий відповісти на твоє запитання, проте зовсім забув ім’я капітана. Катуватимете?

— Не грайся зі мною, Джиме. Ти в дупі. Якщо сприятимеш розслідуванню, я допоможу тобі всім, чим зможу.

— Добре. Я пригадую ім’я, ви висаджуєте мене на якійсь нейтральній планеті, та й по всьому.

— Це неможливо. Вже зроблено всі відповідні записи, а я служитель закону. Я маю повернути тебе на Біт О’Хевен.

— Дякую. Але в мене несподіваний напад амнезії. Перед тим як підете, скажіть, що стане зі Спіовенте?