Розділ «79»

Вона піднялася у велику, холодну й претензійну спальню, в якій її мати спала стільки років. Кітті так добре пам’ятала ці масивні меблі з червоного дерева й гравюри за Маркусом Стоуном, що прикрашали стіни. На туалетному столику все розставлено в тому ретельному порядку, якого її мати притримувалася все життя. Квіти здавалися недоречними; місіс Ґарстін подумала б, що тримати квіти у спальні – нерозумно, неприродно й нездорово. Їхній аромат перебивав кислуватий, трохи їдкий запах, як у свіжовипраної білизни, що завжди асоціювався в неї з материною кімнатою.

Місіс Ґарстін лежала на ліжку зі складеними на грудях руками, наче зі смиренністю, яку не терпіла б при житті. З чіткими, різкими рисами обличчя, щоками, ямкуватими від довгих мук, запалими скронями вона виглядала гарною й навіть величавою. Смерть позбавила її обличчя злостивості й залишила лише силу характеру. Вона була схожа на римську імператрицю. Кітті зі здивуванням подумала, що з усіх мертвих людей, яких вона бачила, лише ця нагадувала, що в її земній оболонці колись жив дух. Горя вона не відчувала, бо між нею й матір’ю було забагато гірких почуттів, які не давали вкоренитися сильній любові; і, згадуючи ту дівчинку, якою сама була, вона думала, що такою її зробила мати. А дивлячись на цю сувору, владну, честолюбну жінку, що лежала перед нею така нерухома й безмовна, коли всі її дріб’язкові прагнення розвіяла смерть, Кітті відчувала печаль. Її мати все життя плела інтриги, й усі її бажання були примітивні й недостойні. Може, тепер, у якомусь іншому світі, вона дивиться на свої земні діяння з жахом.

Увійшла Доріс.

– Я так і знала, що ти приїдеш цим потягом. Я відчула, що маю заглянути на хвильку. Такий жах, правда? Бідолашна матуся.

Розплакавшись, вона кинулася до Кітті. Кітті її поцілувала. Вона знала, як мати обділяла Доріс, наділяючи її, як сварила за те, що та нудна й негарна. Кітті подумки запитала себе, чи дійсно Доріс відчувала таке глибоке горе, яке демонструвала. Але Доріс завжди була емоційна. Кітті шкодувала, що не могла заплакати, – Доріс подумає, що вона страшенно черства. Кітті здавалося, що вона забагато пройшла, щоб вдавати смуток, якого не відчувала.

– Хочеш піти побачитися з батьком? – запитала вона, коли ридання Доріс трохи стихли.

Доріс витерла очі. Кітті помітила, що вагітність пом’якшила сестрині риси, а в чорній сукні вона виглядала товстою й грубою.

– Ні, напевно, не варто. Я знову розплáчуся. Бідолаха, він чудово тримається.

Кітті провела сестру з дому, а тоді повернулася до батька. Він стояв перед каміном, газета лежала акуратно складена. Він хотів показати їй, що більше не читав.

– Я не перевдягався до вечері, – сказав він. – Не бачив у цьому потреби.