Розділ «77»

– Ви з Дороті були дуже люб’язні до мене. Мені не хочеться зловживати вашою гостинністю.

– Це не дуже пряма відповідь.

– Яке тобі діло?

– Велике. Мені не подобається думати, що я своїми діями підштовхнув тебе до такого рішення.

Кітті стояла біля столу. Вона опустила очі. Її погляд упав на журнал. Старий журнал, який Волтер читав того жахливого вечора, коли… а тепер він… Вона глянула на Чарлі.

– Я почуваюся на самому дні. Ти не міг би зневажати мене так, як я сама зневажаю себе.

– Але ж я тебе не зневажаю. Я мав на увазі все, що вчора сказав. Нащо так тікати? Не розумію, чому ми не можемо бути добрими друзями. Мені страшенно не подобається думати, що ти вважаєш, ніби я погано з тобою повівся.

– Чому ти не міг дати мені спокій?

– Чорт забирай, я не кам’яний! Нерозумно так на це дивитися, як ти дивишся, нерозумно й похмуро. Я думав, після вчорашнього ти до мене трохи подобрішаєш. Зрештою, всі ми люди.

– Я не почуваюся людиною. Я почуваюся твариною. Свинею, кролем чи собакою. Ох, я тебе не звинувачую, я нічим не ліпша. Я піддалася тобі, бо я тебе хотіла. Але це була не справжня я. Я не така огидна, груба, хтива жінка. Я від неї відрікаюся. То не я лежала на тому ліжку й стогнала, при тому що мій чоловік ще не охолонув у могилі, а твоя дружина поставилася до мене з добротою, з такою безмежною добротою. То була лише тварина в мені, темна й боязка, наче злий дух, і я відрікаюся від неї, ненавиджу й зневажаю її. І відучора, коли я про неї думаю, мені стає млосно, наче зараз знудить.

Він трохи насупився й коротко, напружено посміхнувся.

– Що ж, я досить терпимий, але іноді ти кажеш щось таке, що мене просто шокує.

– Дуже шкода. Ну ж бо, краще вже йти. Ти дуже дрібна, порожня людина, мені не варто серйозно з тобою розмовляти.

Якийсь час він мовчав, і з тіні в його синіх очах вона зрозуміла, що він на неї гнівається. Він з полегкістю зітхне, коли, тактовний і ввічливий, як завжди, проведе її на пароплав. Їй було смішно думати про те, як чемно вони потиснуть одне одному руки, він побажає їй приємної подорожі, а вона подякує йому за гостинність. Аж тут Кітті побачила, як змінився вираз його обличчя.

– Дороті сказала, що в тебе буде дитина, – промовив він.

Вона відчула, як паленіє, але не здригнулася.

– Так.

– А вона раптом не від мене?

– Ні, ні. Це дитина Волтера.

Вона відповіла з запалом, якого не змогла притлумити, але навіть сама відчула, що це прозвучало непереконливо.