Розділ «71»

– Я відмови не приймаю. Ви не можете жити у своєму домі самі. Ви жахливо знудитеся. Я вже все підготувала. У вас буде власна вітальня. Можете їсти там, якщо не захочете приєднуватися до нас. Ми обоє вас запрошуємо.

– Я не збиралася жити вдома. Я думала винайняти номер у готелі «Гонконг». Мені незручно спричиняти вам стільки клопоту.

Запрошення захопило її зненацька. Вона була збентежена й роздратована. Якби Чарлі мав хоч трохи порядності, він ніколи не дозволив би своїй дружині її запросити. Їй не хотілося бути зобов’язаною нікому з них.

– Ох, мені нестерпно думати, що ви житимете в готелі. Вам у таку пору там жахливо не сподобається. Там повно народу, вічно грають джаз. Будь ласка, погостюйте у нас. Обіцяю, що ми з Чарлі не будемо вас непокоїти.

– Навіть не знаю, чим заслужила на таку люб’язність. – У Кітті закінчувалися відмовки; вона не могла примусити себе вимовити категоричне «ні». – Боюся, я тепер не надто приємна компанія для чужих людей.

– А хіба нам обов’язково бути чужими? Ох, мені так хотілося б, так хотілося б, щоб ви дозволили бути вашим другом. – Дороті сплеснула в долоні, і в її голосі – спокійному, виваженому, вихованому – забриніли сльози. – Я так хочу, щоб ви в нас зупинилися. Розумієте, мені хотілося б загладити свою провину перед вами.

Кітті не зрозуміла. Їй і на думку не спадало, що дружина Чарлі чимось перед нею завинила.

– Маю визнати, що спочатку ви мені не сподобалися. Я вирішила, що ви надто легковажна. Розумієте, я старомодна і, напевно, нетолерантна.

Кітті мельком на неї глянула. Дороті мала на увазі, що спочатку вважала Кітті вульгарною. Вона нічим себе не виказала, але глибоко в душі розсміялася. Яка їй тепер різниця, хто що про неї думає!

– А коли мені сказали, що ви, не завагавшись ні на мить, поїхали за своїм чоловіком у пащеку смерті, я почувалася такою мерзенною. Мені було так соромно. Ви така чудова, така смілива, поруч із вами ми всі здаємося такими дріб’язковими й посередніми. – Тепер її добрим, простим обличчям струменіли сльози. – Не можу висловити, як я вами захоплююся, як вас поважаю. Я знаю, що нічого не втішить вас у вашому горі, але я хочу, щоб ви знали, як глибоко, як щиро я вам співчуваю. Якщо тільки ви дозволите щось для вас зробити, для мене це буде велика честь. Не сердьтеся на мене за те, що я неправильно вас оцінила. Ви героїня, а я просто безголова дурепа.

Кітті глянула на палубу. Вона була бліда як стіна. Їй були неприємні такі бурхливі емоції. Звісно, її це розчулило, але вона не могла позбутися роздратування через те, що ця простачка вірить у таку вигадку.

– Якщо вам і справді так хочеться прийняти мене, звісно, я радо погоджуся, – зітхнула вона.