Розділ «2»

– Я не надто цим переймаюся, – відказала вона, звеселівши. – Наша зустріч була того варта.

– Це моя провина.

– Чому ти прийшов? Я здивувалася, побачивши тебе.

– Не зміг втриматися.

– Мій любий.

Вона трохи до нього нахилилася, пристрасно дивлячись йому в очі своїми темними блискучими очима, трохи розтуливши губи від бажання, і він обійняв її. Зітхнувши від блаженства, вона віддалась під захист його рук.

– Ти ж знаєш, що завжди можеш на мене покластися, – мовив він.

– Я з тобою така щаслива. Якби ж я могла ощасливити тебе так, як ти мене.

– І страх минув?

– Ненавиджу Волтера, – відказала вона.

Він не був певний, що на це відповісти, тож поцілував її. Вона тулилася до його обличчя своїм ніжним лицем.

Але він узяв її за зап’ястя, прикрашене маленьким золотим годинником, і глянув, котра година.

– Знаєш, що я зараз мушу зробити?

– Втекти? – всміхнулася вона.

Він кивнув. На якусь мить вона міцніше до нього притулилася, але, відчувши його бажання піти, відсторонилася.

– Просто ганьба так кидати роботу. Ну ж бо, йди.

Йому завжди несила втриматися від спокуси позагравати.

– Це ж треба, як ти прагнеш мене позбутися, – кинув він недбало.

– Ти ж знаєш, як я не люблю тебе відпускати.

Вона відповіла тихим, глибоким і серйозним голосом. Він засміявся, улещений.