TextBook — Усе гаразд, Девіде?
— Ви мали б це краще знати, лікарю. — Перемагаючи слабість, він сів.
Дорсет подав йому склянку води.
— Пам'ятаєте все, що казали мені?
— Кожне слово. — Девід зблід. Йому непросто було осягнути те, що він щойно пережив знову. Замість відповідей у нього тепер з'явилося ще більше запитань.
— Я завжди пам'ятав, як мене тягнуло до якогось яскравого світла. Але геть забув, що бачив там усі ці обличчя... й чув, що вони кричали. — Девід зморщив чоло. — Хто такий Захор? — запитав він радше сам себе. — Вони всі разом сказали це слово. Захор.
Дорсет уважно подивився на нього.
— Може, вам варто пошукати у своєму щоденнику. І може, є сенс прийти сюди ще раз, наступного тижня. Ви з першої ж спроби подолали величезну відстань. Можливо, наступного разу нам удасться сягнути іншого рівня.
— А ви не могли б повернути мене туди ще раз просто зараз? Я мушу з'ясувати, що означають ці імена.
— Ні, це неможливо. З цього не вийшло б нічого доброго. Такі експерименти виснажують психіку. Дайте час підсвідомості освоїти побачене. Повірте, так буде найкраще.
Девід вийшов від гіпнотерапевта сповнений тривоги. Дорогою до авта він зателефонував Ділонові Мак-Ґрету.
— Ділоне, у моєму щоденнику виявилось ім'я Стейсі. Не уявляю, з чого б це. Дехто з цих людей загинув, Ділоне. — Слова сипалися швидко й безладно. — А що означає Захор? Вони сказали мені «Захор».
— Хто тобі сказав «Захор»?
— Ті люди. Що в кінці тунелю. — Девід нервово зітхнув. — Їх там були тисячі. Вони кричали до мене. Вигукували свої імена. А тоді всі разом промовили «Захор».
У телефоні запала тиша.
— Здається, я знаю одну людину, яка могла б тобі допомогти, — нарешті вимовив Ділон. — Думаю, тобі треба порадитися з рабином, Девіде. Я знаю, тебе недуже тягне до релігії, — швидко додав він, перш ніж Девід устиг заперечити. — І до синагоги ти не заходив від часу бар міцви[2]. Але ті голоси промовляли до тебе на івриті.
— На івриті? — Девід вкляк на місці за два кроки від авта. — Захор — це на івриті?
— Це означає «пам'ятай». Ті люди, яких ти бачив у кінці тунелю. Вони хотіли, щоб ти пам'ятав.
— Пам'ятав що? — Девід узявся рукою за голову і, примружившись, подивився на небо.
— Але ж це ясно як день, Девіде. — Голос Ділона був тихий і терплячий. — Вони хотіли, щоб ти пам'ятав їхні імена. І ти їх запам'ятав.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Книга імен» автора Ґреґорі Джилл на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ п'ятий“ на сторінці 5. Приємного читання.