Розділ четвертий

— І де ж ти був?

— Точно не знаю. — Девід узявся однією рукою за голову й примружився, напружено згадуючи. — Пам'ятаю лише тунель, яскраве світло. Те саме, що згадують усі, кому довелося таке пережити. Більше нічого. Я прочитав усі книжки Елізабет Кублер-Росс на цю тему. Наскільки можу судити, зі мною не трапилося нічого унікального.

Ділон заговорив спокійно.

— Більшість людей, що бачили те світло, пригадують більше. Там явно було щось іще. Інакше просто бути не може. А ти блокуєш це у своїй пам'яті, — упевнено сказав він. — Можу закластися: хоч би що з тобою трапилося в тому тунелі, це якось стосується тих імен. Ти, як одержимий, записуєш їх у щоденник рік за роком уже майже чверть століття. Таке не трапляється просто так, випадково. Принаймні не з такою розсудливою, врівноваженою та прагматичною людиною, як ти.

— Але ж я зовсім не такий урівноважений, як ти думаєш, ось у чім річ! Мені взагалі здається, що я божеволію. Останнім часом я чую ці імена дедалі частіше. Що мені з цим робити?

— Мусиш іти до самого джерела. — Ділон стурбовано зморщив чоло. — Якщо ти настільки заблокований, то треба звернутися до гіпнотерапевта.

Девід запанікував. Останні слова подіяли на нього так, наче друг запропонував йому електрошокову терапію.

— Не хвилюйся. Тут усе чисто, — запевнив Ділон. — Апекс Дорсет працює з потерпілими від злочинів і з вашингтонською поліцією. Він дуже кваліфікований гіпнотерапевт і до того ж мій друг.

Ділон погортав візитник.

— Ось, тримай. — Він написав щось на аркуші з блокнота. — Я передаю тебе у винятково надійні руки.

Девід подивився на папірець у руці священика, однак не взяв його.

— Ділоне, мені не подобаються всі ці штучки...

— А тобі подобається, що імена не дають тобі спокійно жити? Мені здалося, ти шукаєш пояснення.

Девід не відповів. Потер скроні. Минулого вечора він записав у щоденник ще одне ім'я. Він намагався не думати про це.

Ділон упхав аркуш йому в руку.

— Найкраще почати саме з цього. Подзвони Алексу.

Девід склав папір учетверо й поклав у портмоне.

— Я тебе поінформую, що з цього вийшло.

— До речі, — зауважив Ділон, коли Девід уже рушив до дверей. — Ти так і не сказав, що сталося з твоїми друзями.

— З Еббі все гаразд. Вона тільки зламала руку. А от Кріспін...