Розділ сорок сьомий

— Під'їжджай до Меморіальних садів на Трініті-сквер. Звідти зателефонуй своїй доці.

Клац.

У Девіда так пекло всередині, що він не міг вдихнути.

Він зачекав, доки їх не провели на посадку, потім швидко розповів усе Йаелі.

— Я маю зателефонувати йому від Меморіальних садів на Трініті-сквер. Ти там бувала?

Вона глянула на нього, заходячи до літака.

— Дуже давно. Це неподалік від Вежі — лондонського Тауеру. Меморіал британських моряків торгівельного й військово-морського флоту, які брали участь у двох світових війнах і єдина могила яких — море.

Вона замовкла, бо повз них протиснулася бортпровідниця, аби допомогти одному літньому пасажирові, а потім знов заговорила:

— Я гуляла там, коли вперше приїхала до Лондона. Там є затоплений сад і... — вона не договорила.

— Що, Йаеле? Що ще?

— Цей Кріспін Мюллер не позбавлений іронії. І ще там стіна, Девіде. Стіна з безліччю імен.