Розділ сорок сьомий

Пригадавши агат, який він приніс до рабина Бен Моше, Девід завагався.

Він ніби знову почув глузливий голос Кріспіна.

Ти маєш щось моє. А я маю щось твоє.

Кріспін хотів, щоб Девід повірив, ніби він обміняє агат на Стейсі. Девід розумів, що це хитрість, але, не маючи в руках амулета, як він спровокує Кріспіна на блеф?

Девід перехопив погляд Йаелі з-за монітора. За мить вона підійшла до нього. «Попрощатися», — подумав він.

— Уже час їхати? — Її завжди звучний голос звучав хрипко від болю та здавався чужим.

— Машина ось-ось прийде. Від мене тут уже ніякої користі.

Сумнів у її очах примусив його замовкнути.

— Це ще не факт. Треба прокрутити одну твою ідею — про карти Таро. Пам'ятаєш записник, що нам його дав рабин Бен Моше? — Говорячи, вона притискала руку до горла, ніби хотіла притамувати біль. — Він писав про захоплення гносеїв таємними паролями й талісманами. Вони не зупинилися навіть перед убивством друкаря заради його форм. Ці карти мають бути дуже секретними — і дуже важливими.

Девід поставив рюкзак на стілець.

— Усі гносеї, що траплялися нам, мали при собі ці карти — погодився він. — Стривай, а може, це посвідчення особи гносеїв? Щось на зразок водійських прав...

— Або, — Йаель закусила губу, — перепустка, — промовила вона повільно.

Перепустка.

— Перепустка куди? Для чого? Вони хочуть знищити наш світ, — заперечив Девід, — а не мандрувати ним.

— Твоя правда. — Вона примружила свої зелені очі й задумалася. — А що як вони збираються десь разом відсвяткувати кінець світу... усі гносеї гуртом?

Пульс у Девіда прискорився.

— А як краще довести свою приналежність до гурту, свої запросини на бенкет перемоги, ніж показати секретну карту?

— Саме так, — очі Йаелі блиснули. — Перепустка, запрошення. Щось таке. Їм потрібен реальний доказ. Вхідний квиток.

— Непогано, що я прихопив карту Джилліса.

Вона підвела голову й подивилася йому просто у вічі.