Розділ сорок четвертий

— Треба знати РПЛ, — сказав Йосеф.

Девід звів брови.

— РПЛ? Це означає...

— Рівновідстанева послідовність літер — так звані стрибки. — Рабин відкинувся в кріслі. — Комп'ютер відстежує потаємні слова та фрази, зашифровані в Торі й інших текстах. Їх удається виокремити в рукописах, тому що літери, з яких складаються приховані слова, знаходяться на однаковій відстані.

Девід наморщив лоба.

— Повторіть трохи повільніше.

— Скажімо, ви починаєте з будь-якого місця в Торі...

«Рабин Кардоза — терпеливий учитель», — мусив визнати Девід.

— І з цієї літери даєте комп'ютеру програмне завдання «перестрибувати» вперед або назад через ту або іншу кількість літер — скажімо, десять. Комп'ютер «перестрибує» на десяту, двадцяту, тридцяту літеру і так далі й роздруковує кожну десяту літеру.

Девідові полегшало, бо він почав розуміти систему.

— А отримавши роздруковану вибірку, ви прочісуєте її в пошуках осмислених слів і фраз.

— Правильно. — Глибоко посаджені очі Йосефа схвально блиснули. — За допомогою комп'ютера можна запускати РПЛ у будь-якому напрямку: уперед, назад, по діагоналі, по горизонталі й по вертикалі. Можна змінювати як довжину стрибка, так і напрямок пошуку з будь-якої вихідної позиції. Упевнений, ви усвідомлюєте, що такий пошук неможливий із пером і папером, навіть якщо працювати роками.

— А комп'ютер робить це в лічені хвилини, — кивнув Девід. — А коли ви опрацьовували фрагменти Адамової Книги імен, який застосовували стрибок, щоб виявити ламед-вовників?

В очах рабина промайнула іскорка. Йосеф усміхнувся, але відповідь дала Йаель, і її соковитий гортанний голос заповнив тишу бібліотеки.

— Тридцять шість. Відстань, яка відкрила імена ламед-вовників, дорівнювала тридцяти шести літерам.

Девід на мить онімів. Прозора простота того, що він зараз почув, не одразу дійшла до свідомості. Раптом він видався собі зовсім крихітним, — і задум безкінечного знання, безмежності Божественного генія та плану в усьому — упродовж тисячоліть — вразили його, мов блискавка. Хоч Адам дав наймення всім створінням Божим і записав їх у Книгу власною рукою, Бог усе ж таки приховав свій секрет у тексті. Імена всіх воістину праведних душ.

У Девіда розболілася голова від намагання все це осягнути.

— Бог знає все, — стиха промовив рабин. — Отже, він одвічно знав, із самого початку, навіть коли Адам писав свою Книгу, імена всіх ламед-вовників у кожному поколінні.

Девід зірвався зі стільця й заметався по кімнаті. Усі мовчки стежили за ним.

— Ми маємо свободу волі — як і Адам, — провадив далі Кардоза. — Бог не водив його рукою, коли той писав, проте все міститься в Адамовій Книзі.