— Я впоралася з одним типом, який хотів викликати тебе на двобій, Усулю.
— Ти вбила його?
— Так. Але, можливо, варто було лишити його Харі.
І Пол пригадав, як на обличчях фрименів навколо них читалося схвалення її слів. Навіть Хара засміялася.
— Але ж він прийшов кинути виклик мені!
— Ти ж сам учив мене чарівницькому бою, Усулю.
— Звісно! Але ти не мала…
— Усулю, я народилася в пустелі. Я знаю, як користуватися крис-ножем.
Він потамував злість, намагаючись говорити розважливо:
— Це все правда, Чані, але…
— Усулю, я більше не дитина, яка ловить січових скорпіонів у сяйві ручної світлокульки. Я не граюся в ігри.
Пол зиркнув на неї, вражений дивною люттю, що ховалася під її звичною поведінкою.
— Усулю, він не вартий того, — мовила Чані. — Я б не хотіла, щоб такі, як він, порушували твої роздуми. — Вона підійшла ближче й, хитро примружившись, тихо додала, щоб почув тільки він. — І, коханий, коли стане відомо, що той, хто кидає виклик, може зустрітися зі мною і прийняти ганебну смерть від Муад’Дібової жінки, то, повір, у нього небагато лишиться послідовників.
«Так, — мовив сам до себе Пол, — так воно й сталося. То було справжнє минуле. І кількість охочих випробувати новий клинок Муад’Діба різко скоротилася».
Десь, у світі поза мареннями, щось ворухнулося і скрикнув нічний птах.
«Я бачу сни, — пояснив собі Пол. — Це все їжа з прянощами».
Однак його проймало відчуття самотності. Він запитував себе, чи ж міг його рух-дух вислизнути у світ, де, за віруваннями фрименів, він існував насправді — в алям аль-міталь, світі подібностей, метафізичному королівстві, де не було жодних фізичних обмежень. І страх пройняв його від думки про таке місце, адже відсутність обмежень означала б знищення всіх точок відліку. У міфічному краї він не міг би орієнтуватися, кажучи собі: «Я існую, тому що я тут».
Його матір якось сказала: «Людей пізнаємо — принаймні деяких із них — за тим, що вони думають про тебе».
«Певно, я прокидаюся», — подумав Пол. Адже це відбулося. Леді Джессіка, яка була тепер Превелебною Матір’ю фрименів, промовила ці слова, й вони увійшли в реальність.
Пол знав: Джессіка боялася релігійного зв’язку між ним і фрименами. Їй не подобалося, що люди й січі, й грабенів називали Муад’Діба «Він». Матір опитувала племена, розсилала своїх шпигунок-Сайядін, збирала їхні відповіді й аналізувала їх.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „40“ на сторінці 2. Приємного читання.