TextBook Раб знову напав.
«О боги, що за боєць!» — подумав Фейд-Раута, відскочивши вбік. Його врятувала лише молодеча спритність, коли він устромив другий дротик у дельту правого плеча раба.
Гучні вітання линули з трибун.
«Тепер вони вітають мене», — подумав Фейд-Раута. У тих голосах учувався дикий захват, як і передбачав Хават. Іще ніколи вони не вітали родинного бійця настільки бурхливо. З ноткою жорстокості він подумав про сказане Хаватом: «Значно легше боятися ворога, яким ти захоплюєшся».
Фейд-Раута швидко відійшов до центру арени, щоб усім його було добре видно. Він витягнув довге лезо, пригнувся і чекав, доки підійде раб.
Чоловік щільно примотав і другого дротика до руки, а тоді кинувся в наступ.
«Нехай родина побачить, як я зроблю це, — подумав Фейд-Раута. — Я ж їхній ворог. Нехай вони добре подивляться на мене зараз і запам’ятають».
Він витягнув короткого ножа.
— Я не боюся тебе, харконненівська свинюко, — промовив гладіатор. — Твої тортури не завдадуть шкоди мерцеві. Я можу вмерти від власного леза, перш ніж твій помічник хоч пальцем торкнеться до мого тіла. І я заберу тебе із собою!
Фейд-Раута осміхнувся і витягнув отруєний довгий клинок:
— Спробуй ось це, — він кинувся вперед, стискаючи в другій руці коротке лезо.
Раб переклав ніж у першу руку, крутнувся, нападав і відбивався водночас, щоб захопити короткого ножа на-барона — лезо в білій рукавиці, що за традицією було отруєним.
— Ти помреш, Харконнене, — видихнув гладіатор.
Вони боролися, боком рухаючись піщаною ареною. Коли щит Фейда-Раути перетнувся з напівщитом раба, сяйнула блакить, що свідчила про зіткнення. Повітря навколо них виповнилося озоном від силового поля.
— Помри від власної отрути! — проскрипів раб.
Гладіатор узявся вивертати руку в білій рукавичці всередину, спрямовуючи на власника ніж, що, як він гадав, був отруєним.
«Нехай подивляться на це!» — подумав Фейд-Раута. Він виставив довгого клинка, але відчув, як метал безпорадно вдарився об гачкуватий дротик, прикручений до руки раба.
На мить Фейда-Рауту пройняв відчай.
Він і подумати не міг, що гачкуваті дротики стануть для раба перевагою. Але вони дали цьому чоловікові ще один щит. А яка ж сила в цього гладіатора! Коротке лезо неминуче наближалося, і Фейд-Раута збагнув той факт, що померти можна й від неотруєного ножа.
— Мерзотник! — видихнув Фейд-Раута.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „35“ на сторінці 12. Приємного читання.