Розділ «35»

— Білий колір означає отруту, а чорний — чистоту, — пояснила леді Фенрінґ. — Цікавий звичай, чи не так, коханий?

— Ум-м-м-м, — погодився граф.

Вітальний галас здійнявся над родинними галереями, і Фейд- Раута спинився, щоб насолодитися ним. Він поглянув угору, роздивляючись обличчя кузин і кузенів, напівбратів, наложниць і ненащів. Їхні рожеві роти зяяли між розмаєм різнобарвного вбрання і стягів.

Фейд-Раута збагнув, що переповнені ряди облич із однаковою жадібністю дивилися б і на кров раба-гладіатора, і на його власну. Звісно, не було жодного сумніву в результаті цього поєдинку. Зберігалася лише видимість небезпеки, а не її суть — і все ж таки…

Фейд-Раута підняв ножі до сонця і на старовинний манер привітав усі три кути арени. Короткий ніж у руці, вбраній у білу рукавицю (білий — колір отрути), першим сховався в піхви. За ним — довге лезо в чорній рукавиці; чисте лезо, яке сьогодні зовсім не було чистим — його таємна зброя, що мала перетворити цей день на особисту перемогу — отрута на чорному лезі.

За мить він увімкнув щит і завмер, щоб відчути, як стягується шкіра на його лобі, гарантуючи абсолютну захищеність.

Ця мить сповнилася особливою напругою, і Фейд-Раута розтягував її з майстерністю артиста, киваючи своїм помічникам й оцінювальним поглядом перевіряючи їхнє обладнання — блискучі кайдани з гострими шипами, списи й гаки, на яких майоріли блакитні стрічки.

Фейд-Раута дав знак музикам.

Розпочався повільний, по-стародавньому пишний марш, і Фейд- Раута повів свій загін через арену, щоб висловити повагу дядьковій ложі. Кинули церемоніальний ключ — і він його впіймав.

Музика змовкла.

Запала тиша. Юнак відступив на два кроки, здійняв ключ і вигукнув:

— Я присвячую цей поєдинок… — Він замовк на мить, знаючи, про що думає дядько: «Попри все, юний дурень виголосить присвяту леді Фенрінґ і влаштує скандал!» — …моєму дядькові й покровителю, баронові Владіміру Харконнену! — закричав Фейд-Раута.

І з радістю помітив, що дядечко втішено зітхнув.

Знову пролунала музика — швидкий марш, і Фейд-Раута зі своїми людьми побіг через арену до дверей обережності, які пропускали лише тих, хто носив правильний ідентифікаційний знак. Фейд-Раута пишався тим, що ніколи не користувався обер-дверима і йому рідко потрібні були помічники. Але було добре знати, що вони сьогодні є — особливі плани часом наражають на особливу небезпеку.

І знову на арені запала тиша.

Фейд-Раута повернувся і глянув на великі червоні двері навпроти, звідки вийде гладіатор.

Особливий гладіатор.

Фейд-Раута подумав, що придуманий Зуфіром Хаватом план — неймовірно простий і очевидний. Раба не напоять наркотиками — і в цьому полягатиме небезпека. Натомість у його підсвідомість уведено ключове слово, яке, сказане в критичну мить, знерухомить його м’язи. Фейд-Раута повторив це слово в голові, а потім промовив без звуку: «Мерзотник!» Публіка вважатиме, що не накачаний наркотиками раб прослизнув на арену, щоб убити на-барона. А всі якісно сфабриковані докази вказуватимуть на наглядача за рабами.

Серводвигуни червоних дверей загули, приготувавшись їх відчинити.

Фейд-Раута зосередив усю увагу на тих дверях. Перші миті завжди були визначальними. Зовнішність гладіатора, що з’являвся на арені, могла багато розповісти навченому оку. Передбачається, що всі гладіатори мають бути накачаними елаковим наркотиком, аби з’явитися на бій готовими, як на заріз. Але все одно потрібно було стежити, як вони піднімали ніж, яким чином поверталися, щоб захиститися, чи усвідомлювали присутність публіки на трибунах. Навіть те, як раб нахиляв голову, могло вказати на спосіб його захисту і нападу.