Розділ «35»

Тепер Фейд-Раута чітко бачив гладіаторові очі, бачив у них холодну жорстокість відчаю. Він зауважив, як той чоловік стояв: розслаблено й напоготові — м’язи готувалися до перемоги. Таємний рабський «телеграф» передав йому повідомлення від Хавата: «У тебе буде справжній шанс убити на-барона». Це відповідало придуманому ними плану.

Фейд-Раута напружено всміхнувся. Він підняв дротики, вбачаючи звершення своїх планів у тому, як стояв гладіатор.

— Гей! Гей! — гукнув раб і підкрався на два кроки.

«Тепер ніхто з глядачів не має жодних сумнівів», — подумав Фейд-Раута.

Раба мав частково паралізувати навіяний наркотиком жах. Кожен рух мав видавати розуміння внутрішньої безнадії — він не переможе. Його мозок мали виповнювати оповідки про отрути, якими на-барон змащує лезо в «білій» руці. На-барон ніколи не дарував швидкої смерті: йому давало втіху показувати рідкісні отрути. Він любив стояти на арені, демонструючи побічні ефекти на жертві, що корчилася в муках. У цьому рабі відчувався страх, так — але жаху не було.

Фейд-Раута високо підняв дротики й кивнув, майже привітавшись.

Гладіатор напав.

Ніколи ще Фейд-Раута не бачив такого хорошого вдаваного нападу й контрудару. І лише частки секунди забракло, щоб добре розрахований бічний удар гладіатора не розрізав сухожилля на лівій нозі на-барона.

Фейд-Раута відскочив убік, лишивши в правому передпліччі раба шипастий дротик. Гаки так глибоко застрягли в плоті, що гладіатор не зможе витягнути їх, не розірвавши сухожилля.

З трибун здійнялося єдине зітхання.

Те охання виповнило Фейда-Рауту бурхливою радістю.

Він знав, що зараз відчував дядько, сидячи там із Фенрінґами, спостерігачами з Імператорського Двору. У цей бій утручатися не можна. При свідках необхідно дотримуватися правил. А Барон витлумачить події на арені тільки як загрозу собі.

Раб позадкував, стискаючи ніж у зубах. За допомогою стрічки він примотав дротик до своєї руки.

— Я не відчуваю твоєї голки! — вигукнув він.

Тримаючи напоготові ніж, гладіатор знову рушив уперед, повернувшись до на-барона лівим боком. Він відхилився назад, щоб якомога краще захиститися за допомогою напівщита.

Ця дія також не лишилася поза увагою глядачів. Із родинних лож долинали крики. Помічники Фейда-Раути гукали, чи не потрібна йому допомога.

Він жестом наказав їм повернутися до обер-дверей.

«Я подарую їм таке шоу, якого вони ще ніколи не бачили, — подумав Фейд-Раута. — Не банальне вбивство, коли можна просто сидіти й насолоджуватися стилем. Цього разу в них від страху стиснуться і перевернуться кишки. Коли я стану бароном, вони пригадають цей день, і жоден із них не зможе уникнути страху переді мною через нього».

Фейд-Раута повільно відступав під зигзагоподібним наступом гладіатора. Пісок арени скрипів під ногами. На-барон чув важке дихання раба, відчував запах власного поту і легкий дух крові в повітрі.

Він рівномірно відступав назад і повертав праворуч, тримаючи напоготові другого дротика. Раб відскочив убік. Фейд-Раута вдав, що заточився, і з трибун пролунав крик.