Розділ «30»

Я простягла руку, щоб торкнутися його. Але цей імпульс збентежив мене, тому я себе зупинила. — Ви вчинили правильно, — повільно мовила я, — зробивши все необхідне, щоб залишитися в живих. Я просто не розумію, чому ваша родина така...

— Кровожерна?

— Численна. Навіщо ваша бабуся народила стількох дітей, якщо планувала виступити проти всіх, окрім одного спадкоємця? Імпірінс Мати-Засновниця завжди говорила: великосвітські імператорські родини обмежують кількість нащадків, щоб уникнути подібної проблеми в майбутньому.

Тайрус зітхнув.

— Це справа рук мого діда. Він прожив недовго, — йому було дев’яносто три, коли по нього прийшла смерть, але він наполягав на тому, щоб вони мали стільки дітей, скільки він подужає. Така собі збочена форма чоловічої гордості, як на мене. Моя бабуся погодилася виносити тільки одну дитину.

Цим дитям був Рандевальд. Тому дідусь взяв її яєчники і створив нових дітей без її згоди. Єдине, на чому він наполягав, це, щоб немовляти народжувалися через людську утробу, а не в інкубаторах. На щастя, в іншому разі нам би довелося мати справу з іще сотнями Домітріанів. Коли з віком він почав слабшати, бабця взялася проріджувати лави нащадків, які могли стати суперниками для Рандевальда у праві сходження на трон.

— Але Імператор не довіряє їй. Я бачила на власні очі. Вона дала йому владу, а він її боїться.

Тайрус зміг видавити посмішку, коли останні медичні боти закінчили лікувати великий розріз на його грудях.

— Коли ти бачиш, як убив десятки людей, важко повірити, що він стане твоїм союзником. Ти не здатен позбутися думки, що можеш стати наступним. Це одна з причин, чому Рандевальд так і не одружився й чому він не має прямих нащадків. Він боїться, що бабуся вирішить, ніби вони кращі претенденти на трон, ніж він, і тоді на нього чекатиме доля всіх інших членів нашої сім’ї.

— Саме через це Імператор благоволить до тебе.

Тайрус кивнув.

— Бабуся мене зневажає. Я протримався досить довго і вижив усупереч усім її спробам прибрати мене, тому дядько впевнений у мені, а завдяки моєму божевіллю, я зберіг його довіру і отримав заступництво. Зараз бабця не сміє відкрито виступити проти мене. Не раніше, ніж я посковзнуся або покажу, що становлю загрозу для свого дядька. Тоді вона зможе завдати удару. Наразі він цінує мене, тому що я — його щит проти неї.

Я дивилася на нього і дивувалася. Очевидно, це було благословенням, що я ніколи не мала такого тягаря, як родина. Найближчою моєю родиною по ДНК були мої колеги Діаболіки.

— Тепер ти розумієш, чому я хочу тренуватися з тобою, Немезідо? — запитав Тайрус. — Якщо в бою ти становиш страшну загрозу, тоді я з радістю прийму твій виклик. Врешті-решт, навчання в найнебезпечніших зробить мене іще сильнішим.

Його слова зародили дивне тепло в моїх грудях. Ніхто, крім Донії, не цінував того, що я могла дати і чого здатна була навчити, інші дивилися на мене лише як на слугу.

— Я зроблю все, що в моїх силах, — пообіцяла я.

Решта днів нашої мандрівки перетворилися на рутину. Служба в геліосфері, спорадичні обіди з Невені, якщо вона була в настрої, що траплялося рідко. Тренування з Дедлі, під час яких ми бігали по периметру судна, щоб дати вихід зайвій енергії собаки. Потім були зустрічі з Тайрусом і тренування впродовж усього вечора.

Я завжди стримувала свої сили. Іноді я використовувала паски, щоб обмежити свої рухи. Я наполягала на тому, щоб Тайрус вдягав бронежилет. Іноді я давала йому зброю і йшла в бій з голими руками. З часом мені доводилося все менше йому потурати.

Це не означало, що Тайрус став таким само сильним, як і я. Це було не так. Просто він навчився прораховувати мої рухи і використовувати це в бою. Він передбачав кожну мою наступну дію. Одного дня, коли ми вирішили надягти екзокостюми, — щоб збільшити нашу силу, завдяки чому ми з Тайрусом билися майже на рівних, — він мене переміг.

Я опинилася притиснутою до землі, одна металева рукавиця придавила мою руку, ноги в металевій броні затисли мої ноги, а Тайрус навис наді мною — занадто далеко, щоб я могла зробити його захопити й перекинути через голову.