Розділ «38»

Я НЕ розслабилася, доки не переконалася, що Вельмишановна Пані Сигна вийшла з вілли, а потім побігла в сусідню кімнату, щоб перевірити, як там Сайдонія. Вона стояла притулившись до дверей і, здається, підслуховувала нас.

— Чому ти просто не сказала їй те, що Сигна хотіла почути? — запитала вона здивовано. — Ти могла б погодитися шпигувати за Тайрусом, а потім все йому розповісти. Це було б найрозумнішим вчинком у цій ситуації.

Я зупинилася, збентежена та розсерджена її запитанням. Якусь мить я мовчки стояла, здивована почуттям, що мене охопило: раніше я ніколи не злилася на Сайдонію. Вона була освіченою, мудрою, справжньою людиною, яка знала те, чого не знала я. Мені було незвично пояснювати їй очевидне.

— Тому що, — повільно мовила я, — я не могла вчинити так із Тайрусом.

— Чому ні?

Раптово мої м’язи почали боліти — палати від потреби їх напружити, від бажання рухатися, навантажити до повного виснаження. Я пройшла повз Донію, крокуючи по периметру кімнати і глибоко дихаючи, щоб впорядкувати думки.

— Я розізлилася, — сказала я, — тому що вона хотіла використати мене, хотіла, щоб я виступила проти Тайруса. — Донія не знала Тайруса. Вона не могла мене зрозуміти. — Ти ж знаєш, що вона — його ворог. Його власна бабуся. Якби вона могла... — я почула наростаючу лють у своєму голосі й проковтнула наступні слова.

— Немезідо, — м’яко озвалася вона, спонукаючи мене повернутися до неї обличчям. Вона обіймала себе руками. Я побачила, як здіймаються й опускаються її груди. — Ти... ти переживаєш за Тайруса, чи не так?

Удруге за сьогодні я відчула, як моє обличчя почервоніло. Я більше не могла витримувати її погляд. — Я цього не казала.

Я почула звуки кроків по килиму. Потім її прохолодна рука взяла мою долоню і стиснула її.

— Я рада.

Її слова тільки ще більше розлютили мене. Не було жодних причин радіти моїм почуттям до Тайруса. Вони завдавали дискомфорт і були просто неможливими. Єдина людина, про яку я повинна піклуватися, стояла переді мною й тримала мене за руку! І тим не менше, я сердилася на неї, і це було через нього, тому я почувалася дуже нерозумною.

Я зробила глибокий вдих, перш ніж заговорити знову:

— Ти справді рада? Ти не думаєш, що це зрада?

— Зрада?

— Тому що я... я відчуваю емоції до когось іншого.

Вона насупилася, і її посмішка стала непевною.

— Я просто рада, що ти відчуваєш емоції. І ще важливіше, я рада, що ти дозволяєш собі відчувати різні емоції. Це все, чого я хотіла, — вона швидко відвернулася, її тендітні ключиці помітно виділялися на її шкірі. — Я просто хотіла, щоб ти була щасливою.

Я глитнула. Я не заслуговувала на подібне співчуття.