Розділ «27»

НАСТУПНІ кілька днів промайнули у фантастичному вихорі активності. Просто з’явившись на свято разом зі Спадкоємцем Прімусом, я набула нового статусу в Хризантеміумі. Усе почалося, тільки-но стрілка годинника сповістила про настання ранку наступного дня. Зненацька мій домофон почав оголошувати про прибуття маси відвідувачів, серед яких були представники як вищих, так і нижчих рангів Вельмишановного Панства.

— Креденса Фордайз до Сайдонії фон Імпірінс.

— Айвіні фон Волсторм до Сайдонії фон Імпірінс.

— Ефіні Локлейт до Сайдонії фон Імпірінс.

Після кожного сповіщення з’являлась якась поважна особа разом зі свитою, потім усі гості сідали в крісла й відкрито витріщалися на мене, на моїх Служниць і мої пожитки, розмовляючи при цьому про погоду. Мені було важко підтримувати безглузду і беззмістовну бесіду, тому я в основному зосередилася на тому, щоб не витріщатися на них у відповідь, аби ніхто не відчував дискомфорту. Але вони були занадто зосереджені на саморекламі, щоб помітити будь-які дивацтва моєї поведінки.

— Ви ж пам’ятаєте той соціальний форум три роки тому, чи не так? Я тоді зробила комплімент вашому гарному аватару, моя Вельмишановна Панно, — мовила Пані фон Флейверт.

— Які кремезні та симпатичні слуги, — зауважила Креденса Фордайз. Раніше вона ставилася до мене зневажливо і тепер почувалася скуто в ролі моєї прихильниці. — Ви маєте розказати мені, чим ви їх годуєте?

— Їжею, — відповіла я. — Вони їдять їжу.

— Їжа. Як цікаво! — защебетала вона.

Я поглянула на неї, вона — на мене. Пауза затягувалася.

— Потрібно давати своїм слугам більше їжі, — промовила Креденса з нервовою посмішкою.

Але всі ті візити не йшли у жодне порівняння з незручною та натягнутою атмосферою під час відвідин Сенатора фон Пасуса, який прибув разом з Елантрою, на вустах якої грала огидна і ядуча посмішка.

— ...радість від знайомства з твоїм батьком, ох, двадцять років тому. Чи двадцять два? — мовив Сенатор голосом, що пролунав у кімнаті наче грім.

— Двадцять два, батьку, — зауважила Елантра. — ти сам розповідав.

— Так, двадцять два роки тому. Ми з ним одночасно стали головами наших родин, — обличчя Сенатора фон Пасуса осяяла посмішка. — Мені охопив жаль, коли я почув про нещастя, яке із ним трапилося. Можеш не вірити, але мені навіть подобалися наші суперечки в Сенаті. Шкода, що ми були опонентами в дебатах щодо принципово важливих питань наших днів. За інших обставин ми б могли разом спромогтися на великі справи, — він відкашлявся, погладжуючи свою коротеньку, акуратно підстрижену борідку. — Це я говорю для того, моя люба, щоб ти зрозуміла: я знаю, коли потрібно забути про старі суперечки. Мабуть, важко жити без батьківських настанов?

Елантра натягнуто посміхнулася.

— Ми з батьком радо допоможемо тобі.

— Це й справді так, — додав Сенатор фон Пасус. — Ти ще надто молода, моя люба. У тебе не було часу ознайомитися з усіма тонкощами нової посади, — він зробив паузу, — до прикладу, ти не знаєш, як слід вести справи з Ексцесами на власних територіях. Ти вважаєш природним, що вони братимуть із тебе приклад і дивитимуться на речі твоїми очима, але вони можуть бути доволі підступними. Час від часу серед них може з’явитися шахрай, який підбурюватиме своїх товаришів кинути виклик вищому керівництву й переконуватиме їх, що вони мають право на більше в питаннях...

— Як Намісник Сагну? — люб’язним голосом запитала я.