Розділ «31»

ТРЯСІННЯ, що почалося під час виходу корабля із гіперпростору вирвало мене з обіймів тривожного сну, у якому Мати-Засновниця докоряла мені, що я забула про Сайдонію. Через турбулентність Дедлі був занадто збуджений і безперервно гавкав. Я встала з ліжка, щоб заспокоїти його, а потім визирнула у вікно, і моє серце упало в п’яти.

Планета Люміна була дуже великою, більшою за всі космічні тіла, що я коли-небудь бачила. Наш корабель зайшов у її гравітаційне поле.

Я побачила континенти, пурпурні океани й клуби білих і сірих хмар. Поки ми підлітали до планети, судно безперервно трусило, а потім нас поглинула яскраво-пурпурна атмосфера.

Я не усвідомлювала, що весь цей час міцно стискала хутро Дедлі, який лащився до мене. Я відпустила собаку, але моє серце продовжувало шалено калатати в грудях, і я змусила себе визирнути у вікно, за яким згущувалася пурпурна атмосфера.

На горизонті з’явилися далекі вершини засніжених гір, і, тільки-но наше судно відключило власне поле гравітації, довірившись земному тяжінню планети як якорю, я відчула, що гравітаційне поле навколо мене змінилося. Відчуття небувалої легкості приголомшило мене. За вікном корабля я побачила будинки, і ми нарешті приземлилися.

Коли двигун вимкнувся, настала мертва тиша.

Ми сіли на поверхню Люміни.

Я ніколи раніше не була на планеті. Мене почало нудити, і я присіла поряд із Дедлі, зануривши пальці у його хутро. Я думала лише про відкритий простір навколо планети, про космічні промені й смертоносні астероїди, про відсутність стін зорельотів або якихось силових полів, які могли б захистити від небезпек, від яких нас відділяли лише тонкий шар атмосфери і магнітне поле.

Як люди могли жити на планетах із таким нікчемним захистом? Кожен день на планеті — це безпосередній вплив радіації, шкідливого зоряного світла й смертоносних мікроорганізмів. Один астероїд помірної величини здатен вбити всіх на цій планеті, якщо ввійде в атмосферу і вріжеться... тим не менше, Ексцеси радо витримували всі ці жахіття. Навіть смакували їх.

Двері відчинилися і до кімнати зайшов Тайрус.

— Я розмовляв з представниками повстанців. Вони погодилися на перемовини. Нас розмістять у Столиці.

— Ми не залишимося тут? — запитала я, вставши з підлоги.

— Ні, ми зупинимося в маєтку посадовця. Це жест довіри, Немезідо. Але ми залишимо Служниць на кораблі. Ти знаєш, як Ексцеси до них ставляться.

Я не могла зрушити з місця, але Тайрус спокійно вийшов у коридор, тож я змусила себе взяти поводок Дедлі й піти за ним.

Ми вийшли на містки корабля, і я витріщилася на свою тінь, усе ще відчуваючи нудоту через неосяжний відкритий простір над головою. На планеті атмосфера була більш розрядженою, ніж та, до якої я звикла, тому мені довелося ступати дуже обережно, щоб не злітати. Щойно я вдихнула повітря на поверхні планети, мені перехопило подих. Воно було гарячим і вологим, наче великий роззявлений. А також сповнене дивними запахами. Я відчула на своїй шкірі брудний дотик безлічі бактерій, але Невені ледь не пританцьовувала, коли вибігла із зорельоту.

Нас зустрічали вищі посадові особи, і Невені радо кинулася в чиїсь обійми.

— Батьку!

Він міцно її обійняв, а я зупинилася позаду Тайруса. На мить світ навколо нас ніби оповила темрява, і коли я підняла голову, то побачила пухку сірувату масу водяної пари, що поглинула промені сонця.

— Давайте зайдемо всередину, доки не почався дощ, — сказав один із високопосадовців, змірявши Тайруса прохолодним поглядом.