Розділ «30»

— Наскільки я розумію, у Діаболіків хороша візуальна пам’ять, інакше кажучи, надзвичайно висока нейронна здатність до відтворення рухів, які вони раз побачили, але я поняття не мав, що навчання відбувається примусово і під тиском.

— Це давало результати, — повторила я і простягнула йому руку. Тайрус схопив мою долоню і звівся на ноги.

— Повторимо? — запитав він.

Я здивовано поглянула на нього.

— Зараз? Після того, як ви ледь не...

— Я відчуваю себе набагато краще, — сказав він. — Тепер я знаю, на що ти здатна, і готовий до цього. Ще один раунд?

Хіба він нічому не навчився, побувавши на порозі смерті? Можливо, він дійсно був не сповна розуму. На щастя, у мене з головою все добре.

— Ні.

— Немезідо, я наполягаю.

Я вже почала звикати до цього впертого погляду.

— Ні, доки ви не вдягнете бронежилет.

Раніше він відмовлявся його вдягати.

— Добре.

— І я не буду завдавати ударів, — додала я.

— На це я не можу погодитися. Я повинен навчитися витримувати удари, — він витер з лоба засохлу кров. — Я багато чому навчився під час цього двобою. У мене ніколи не було спаринг-партнера, готового ризикнути і поранити мене. Я відкритий для твоїх найстрашніших ударів.

Божевільний.

— Вам краще не робити цього, Ваше Високопреосвященство, бо це може мати плачевні наслідки.

Але наполегливості Тайруса та його вмінню переконувати не можна було довго протистояти. Зрештою я погодилася на ще один раунд. Цього разу, незважаючи на його вмовляння, я не наносила удари і навіть дозволила кільком ударам Тайруса досягнути цілі — просто щоб оцінити його силу. Вона була чималою. Один із його ударів навіть вибив з мене дух, після чого я інстинктивно кинулася вперед і зламала йому руку.

Жоден м’яз не сіпнувся на обличчі Тайруса, який намагався приховати біль, поки медичні боти роїлися навколо нього, лікуючи його зламану руку, вивихнуте плече, розтрощене ребро, зламаний ніс і розбиті губи. Спостерігаючи за цією картиною, я зціпила зуби від роздратування.

— Задоволені? — запитала я.