Розділ «25»

ОЧІКУЮЧИ на слуг Тайруса, я відтискалася від підлоги на своїй віллі, насолоджуючись пекучим болем у напружених м’язах. Я знала, що тренування можуть звести нанівець важку роботу Матері-Засновниці, проведену для мого маскування, але зараз усі думки займала моя слабкість у боротьбі з Енміті. Я більше ніколи такого не хотіла відчувати. Фізичні вправи стали чудовою розрядкою для мозку й допомогли мені позбутися переживань, пов’язаних із майбутнім святом. Коли я припиняла думати про наш із Тайрусом небезпечний план, я згадувала Сайдонію.

Ось Донія посміхається до мене в перший день нашої зустрічі в лабораторії, я відчуваю її серцебиття через свою долоню, і вперше в мені щось ламається, коли я пізнаю, що таке любов, бо тепер я здатна любити...

Сама думка про Донію змушує мене знову бажати смерті, тому я намагаюся не згадувати про неї. Вправи допомагають.

Але ще більше роздратування зумовлює домофон, оголошуючи:

— Співробітники Тайруса Домітріана — до Сайдонії Імпірінс.

Я звелася на ноги і пішла до дверей. Я побачила, що мої Служниці вже відчинили двері, як їм і належало робити щоразу, коли представник королівської крові відвідував когось нижчого за рангом.

Усередину увірвався потік чоловіків і жінок, чиє волосся було укладене в чудернацькі зачіски навколо тонзури з мітками сім’ї Домітріанів. Спереду йшов чоловік, який був не найманим працівником, а радше Ексцесом, який потрапив на службу в дім Домітріанів за свою лояльність. Він не вибрив тонзури і не розмалював шкіри. Побачивши мене, він просяяв.

— Вітаю, Сенаторе фон Імпірінс. Мене звати Шезар нан Домітріан, — він повагом опустився на коліна й приклав мої долоні до своїх щік. Мені одразу схотілося вирвати свої долоні з його м’яких, намащених парфумами рук. — Нас прислав спадкоємець Прімус, щоб допомогти вам приготуватися до свята.

— Зрозуміло. Які приготування ви маєте на увазі? Я вмію танцювати.

Хоча мені важко давалися танцювальні рухи, яким навчала нас Сутера ну Імпірінс, це було викликано переважно тим, що тоді я проходила процедури з урізання м’язів. Тепер я була абсолютно впевнена, що не зроблю жодного хибного кроку.

— Його Високопреосвященство переживає не за це, — делікатно зауважив Шезар. — Він хоче, щоб ви були гарно вбрані та вдягли коштовні прикраси, як і належить дамі серця спадкоємця Прімуса.

— У мене є коштовності.

Він підняв свої тонкі брови, що були підведені золотими витатуйованими лініями.

— Здається, його Високопреосвященство вважає, що вам може знадобитися допомога у виборі правильних прикрас для цієї події.

Це через те, що тепер Тайрус знав, ким я є насправді. Я зітхнула.

— Добре. Давайте швидше закінчимо із цим.

Я думала це займе щонайбільше годину, але слуги крутилися навколо мене до самого вечора: вони працювали над кожним пасмом, обрізали кожну посічену волосинку, вплітали в моє темно каштанове волосся золоті, світло-коричневі та темно-червоні стрічки; після цього його заплели в маленькі коси, щоб вони легко розвивалися під час танцю. Я спостерігала за слугами, вражена кількістю часу, який можна витратити на такі неважливі речі. Як Діаболік я помічала найменші деталі, але я б ніколи не звернула уваги на посічені кінчики волосся.

Можливо, Вельмишановне Панство, на відміну від мене, переймалося подібними дрібницями. Слуги приносили один за одним підноси з вишуканими дорогоцінними уборами, брошками й разками намиста, що були б занадто важкими для шиї Сайдонії.

Незважаючи на всі зусилля Імператора, яких він доклав для конфіскації прихованої зброї, подібні предмети можна було легко використати як зброю проти суперника. Я роздивлялася намиста, розмірковуючи над тим, наскільки тяжкою буде травма черепа, якщо завдати удар кожним із них.