Розділ «30»

Я знала, що це станеться. Я так і знала! Навіщо я погодилася на цей ідіотизм?

Коли медичні боти наповнили повітрям його ушкоджену легеню, зростили ребра і він зміг говорити, Тайрус нахилився, щоб сплюнути кров, а потім сів і, витерши рота тильним боком долоні, сказав:

— Ти надзвичайна.

— Що? — приголомшено прошепотіла я.

Я з острахом чекала на будь-яку реакцію, але аж ніяк не на захоплення.

Він знову виплюнув згусток крові.

— Я розумію, звідки в тебе груба сила і швидкість, але де ти навчилася такій техніці?

Я кліпнула очима. Зазвичай я не любила, коли мене запитували про моє виховання і життя в загонах, але, оскільки я щойно ледь не вбила його, то відчувала, що маю відповісти на запитання.

— Коли я розвивалася, нас забезпечували візуальними матеріалами.

— Що це означає? — скривившись, він підвівся на ноги. Медичні боти продовжували кружляти навколо нього, наче великі комахи, які намагалися дістатися до інших травм, яких він отримав після польоту через усю кімнату.

— У загонах були голографічні проектори, — затинаючись промовила я. Важко було підібрати слова для опису того, про що хотілося забути. — На них показували людей, які демонстрували різні бойові прийоми. Я дивилася ті відео. Там більше нічим було зайнятися. Я помітила: коли імітую їхні рухи, мене винагороджують.

— Винагороджують... як? — Тайрус присів навпочіпки, з цікавістю розглядаючи мене і дозволяючи медичним ботам лікувати себе. Спадкоємець Імператора, якого я ледь не вбила, бажав почути мою розповідь про себе.

— Годували кращою їжею, — зніяковіло відповіла я. Чому він цікавиться історією мого життя? — Зменшували шум.

— Шум?

Я кивнула.

— Неприємне дзижчання. Звук ставав гучнішим, якщо хазяїну загону не подобалися мої вчинки.

— Це жахливо.

Так. Це було жахливо.

— Але це давало результати, — тихо промовила я.

Він спохмурнів.