Розділ «12»

СОЛЯНІ ВАННИ, що належали Дівайні й Салівару Домітріан розташовувались у «Тігрісі», одразу на місці стику їхнього корабля з «Валор Новус». Судно було повноправною власністю Дівайні.

Коли я ввійшла всередину, величезні розміри зали знову наштовхнули мене на думку, ніби я бачу горизонт планети, що зникає далеко в глибинах куполу. Я дізналася, що подібні куполи називають небесними. Поглянувши на навколишню зелень, я відчула, що моя шкіра стала вологою. Мені доведеться звикнути до цього. Мабуть, більшості людей подобається, коли в приміщенні неможливо розгледіти стелю.

— О, Сайдоніє! — озвалася до мене Дівайні. Вони з чоловіком вже ніжилися в соляній ванні. — Приєднуйся до нас.

— Вода виглядає доволі приємною, — мовила я, знімаючи одяг. Служниці підібрали його, і я хутко пірнула в теплі обійми води. Я сковзнула поглядом по розлогих гілках дерев, що схилили свої крони, і роздивилася прозорі зеленувато-блакитні басейни під ними. У повітрі навколо кружляли вогники — біолюмінесцентні створіння, що літали поміж дерев.

Домітріани спостерігали за кожним моїм рухом, і хоча Сайдонія на моєму місці почувалася б дуже некомфортно, щось усередині мене чинило супротив імітації подібних емоцій. Подружжя не докладало жодних зусиль, щоб мені було зручно і, здавалося, навпаки, бажало побачити мене засоромленою. Саме тому я не збиралася виправдовувати їх очікування.

— Ти дуже гарна, — видихнув Салівар.

— Так, у тебе чудове тіло, — мовила Дівайні.

— Я знаю, — відповіла я.

Вони із Саліваром зайшлися сміхом.

— Подумати тільки, — протягнув Салівар, — увесь минулий місяць ми провели в очікуванні моменту, коли зможемо прийняти ванни в компанії сором’язливої й невинної дівчини Імпірінс, але поглянь, кохана, вона навіть не зашарілася.

— Але вона все ще цнотлива, — відповіла Дівайні задоволеним голосом. — Я впевнена в цьому. Домітріани обмінялися поглядами, значення яких я не зрозуміла.

Мені було цікаво почути, що вони очікували на прибуття Сайдонії. Я не розуміла, що такого важливого в цих ваннах, і чому вони настільки відчайдушно прагнули познайомити її з ними. У цій ситуації я могла лише підіграти їм.

Вода була густою, мулистою й піднімала мене на поверхню, змушуючи лягти на спину. Вологість повітря була настільки високою, що я відчувала себе липкою і мокрою що під водою, що над нею. Я побачила шматок яскраво-блакитних небес над нашими головами, який був схожий на безхмарне небо, і змусила себе дивитися в цю точку невідривно, щоб звикнути до відкритого простору.

Дівайні спостерігала за мною з посмішкою.

— Які твої перші враження від Імператорського Двору, Вельмишановна Панно Імпірінс?

— Занадто людно, Ваше Високопреосвященство, — чесно відповіла я.

— Ви абсолютно ізольовані від людей у вашій частині Галактики, чи не так? О, мабуть тобі все здається дуже дивним.

Я вхопилася за борт басейну. Дівайні з Саліваром із жадобою їли мене очима, нагадуючи котів, які граються з мишеням, перш ніж його з’їсти.

— Це питання звички, — обережно зауважила я. — Це ваш корабель?