Розділ «10»

ВРАХОВУЮЧИ, що на мені було металеве вбрання вагою під сотню кілограмів, рухатися плавно, немов лебідь, було доволі складно, навіть у екзокостюмі, але головна проблема полягала в необхідності зберігати при цьому безтурботний і розслаблений вираз обличчя — на цьому особливо наголошувала Сутера. Я не знала, що таке безтурботність і розслаблений стан, так само, як не розуміла, що таке гумор.

Незважаючи на те що мої інстинкти волали про необхідність розвідати навколишню обстановку, оглянувши все і вся у «Валор Новус», я змушувала себе дивитися прямо і просто йти за своїм екскортом. «Валор Новус» — центр і основна Хризантеміуму — було найбільшим за розміром судном, що кріпилося безпосередньо до величезної геліосфери. В якусь мить я не втрималася й поглянула вгору — побачене настільки приголомшило мене, що я завмерла на місці.

Відкрите небо.

Мій погляд потонув у блакиті штучної атмосфери, у глибинах якої зникали верхні вікна і стеля цієї величезної зали. Крізь вікна, розташовані поза межами мого поля зору, лилося сяйво пари бінарних сонячних дисків, і на мить мені здалося, що я опинилася на планеті, а не на кораблі. Мені ще ніколи не доводилося бувати в кімнаті, де неможливо розгледіти стелю. Жодні з моїх інстинктів і навичок виживання не були пристосовані до відкритого й безмежного простору. Мені стало душно і тісно в путах церемоніального одягу.

Ексцеси здивовано поглянули на мене, і я змусила себе рушити далі: крок за кроком, ігноруючи ілюзію бездонного неба. А потім величезні двері переді мною відчинилися і я увійшла до приймальної зали Імператора.

Усі тривоги розвіялися, щойно я оглянула приміщення і побачила тлум народу. Люди розступилися, щоб звільнити для мене прохід у дальню частину кімнати, де виднілися великі вікна, у які заглядали чотири зірки цієї системи. Я одразу зрозуміла, хто із цих вельмож — Імператор Рандевальд фон Домітріан, оскільки погляди тих, хто не дивився на мене, були спрямовані на нього, так само, як і погляд його матері — Сигни Домітріан, котра стояла праворуч від нього.

Перш за все, не забути про поважну ходу Вельмишановної Панни.

Мої наймані працівники відступили вбік, пропускаючи мене вперед, щоб я могла наблизитися до Імператора. Отже, зробити три кроки й опуститися на коліна. Я виконувала все так, як нас вчила Сутера ну Імпірінс: щоразу, піднісши долоні до серця, я зводила очі вгору і дивилася на здорованя з довгим білявим волоссям, що вкривало плечі немов плащ.

Подорож до підніжжя трону Імператора, яку я здійснила під супровід шепоту і глухого гуркоту голосів Вельмишановного Панства, здалася мені безкінечною. У мене ще буде час, щоб оцінити цих людей. Наразі ж, уся моя увага була зосереджена на одній людині — на чоловікові, від якого залежало, житиму я, чи помру.

Тож я опустилася на коліна перед Імператором, який дивився на мене своїми чорними очима й здавався оманливо молодим — йому можна було дати не більше двадцяти років, якби не холодний, цинічний погляд. Імператор був кремезним, наче брила, а шкіра його точених рук, які він простягнув до мене, була м’якою і ніжною. Я взяла його долоні, щоб піднести до своїх щік.

Але в останню хвилину Імператор відштовхнув мої руки і схопив мене за волосся.

Шалена хвиля люті здійнялася в мені, і я зібрала всю свою волю в залізний кулак, пригнічуючи відповідну реакцію й нагадуючи собі, що наразі я — Сайдонія Імпірінс, а не Діаболік. Тож навіть коли він відтягнув мою голову назад, щоб роздивитися обличчя спадкоємиці Імпірінс, я залишилася покірною, як лялька-мотанка.

— Отже, — заговорив Імператор, і підвищив голос, щоб його почули всі присутні, — це і є Сайдонія Імпірінс. Як поживає твій батько?

Питання прозвучало безтурботно і ласкаво. Тільки рука, що безжалісно стискала волосся і смикнула мою голову до болю в шиї, ніби застерігала: у цьому невинному запитанні немає жодного натяку на доброту.

— У нього все добре, Ваше Високопреподобство, — я подивилась йому прямо у вічі, сподіваючись, що цей погляд не видасть бездушного холоду мого серця. — Він дуже пишається тим, що ви вшанували його, запросивши мене до Двору.

Гірка посмішка з’явилася на нестаріючому обличчі Імператора.

— Це було не вшануванням його заслуг, дівчинко. Твій батько скоїв великий злочин — він поширював єресь.

У мене за спиною прокотилася хвиля сміху. Заява Імператора застала мене зненацька. Я сподівалася, що справжня причина мого візиту залишиться таємницею, принаймні, саме на це розраховувала Мати-Засновниця.

Але вона помилялася.