Розділ «36»

КОЛИ МИ З ТАЙРУСОМ повернулися до Хризантеміуму, на його честь влаштували свято. Імператор особисто вийшов привітати нас у «Валор Новус», що гудів від голосів людей у блискучому святковому вбранні.

— Наш герой! — щиро посміхнувся Імператор і сердечно обійняв Тайруса. — Розкажи ж нам про те, як ти придушив повстання. Ти відкрив ампулу з Розчинним Туманом?

— А, ви про це? — Тайрус спокійно підняв флакон. Натовп ахнув і відступив назад. Усі одразу здогадалися, що це таке. — Знаю, ви наказали мені скористатися цим, але після розмови з коханою... — він обняв мене за талію і притягнув до себе. — Вона переконала мене поглянути на Люмінарців по-іншому. «Коханий, — мовила вона, — це розумні істоти. Тож апелюй до їхнього розуму!» — він обвів натовп здивованою посмішкою. — Ви можете цьому повірити? За її порадою ми просто... все обговорили.

Тепер вираз обличчя Імператора став похмурим, що й не дивно. Щойно Тайрус саботував політичний курс свого дядька на очах у вельмож, які уважно слухали його промову. Імператор наказав йому вбити правлячу верхівку Люмінарців. Натомість, Тайрус залишив їх у живих.

— Ти взяв на себе забагато повноважень, — м’яко промовив Імператор, але в його голосі вчувалася погроза.

— Пробач, Дядьку. — Тайрус відпустив мене і впав на коліна, хапаючи руку Імператора і притискаючи її до своєї щоки. Запала абсолютна тиша, натовп затамував подих. А потім Тайрус промовив доленосні слова: — Я просто подумав, що Люміна — багата провінція, а зважаючи на те, що наша казна майже пуста...

Натовп дружньо ахнув від подібного легковажного розголошення такої страшної державної таємниці. Імператор зблід.

— ...мені здалося не доцільним, — продовжив Тайрус, — починати широкомасштабний конфлікт. Принаймні, не робити цього тоді, коли я можу використати свою силу переконання і домовитися з ними, — він замовк, дивлячись на дядька знизу вгору і вдаючи розгубленість. — Я подумав, що Ваше Високопреподобство схвалить моє рішення. То ви кажете, що я вчинив неправильно?

Імператор зміряв Тайруса лютим поглядом, вени на його шиї набрякли, і він ледь стримував свій гнів. Я подивилася в інший бік і побачила, що Сигна, з неприємною посмішкою на вустах, уважно спостерігає за тим, як розгортаються події. Вона не була дурепою. Сигна чітко усвідомлювала, як Тайрус щойно скомпрометував Імператора. Але чи здогадувалася вона, що це все було сплановано? І якщо так, то чи скористається вона ситуацією, щоб намовити сина проти Тайруса?

Імператор вирвав руку і повільно обвів поглядом усіх Вельмишановних Панів, які щойно вперше почули про те, що імператорська казна у вкрай плачевному стані... і які вперше побачили: тоді, як Імператор жадав крові, Спадкоємець Прімус виступив за примирення й апелював до здорового глузду...

Я спіймала погляд Тайруса і пильно поглянула йому у вічі. Наскільки точно він усе прорахував: повернувся з грандіозною перемогою, що гарантувала йому збір серйозної публіки. Він чекав саме на цей момент, щоб зробити перший крок проти свого дядька. Сьогодні він ані хвилини не вдавав із себе божевільного. Він відмовився від цієї хитрості. І коли я знову поглянула на Вельмишановну Панно Сигну, то її здивований вираз обличчя підказав мені, що вона також це помітила.

Імператор нарешті видавив із себе слабку посмішку. Він підняв Тайруса з колін.

— Ти дуже здивував мене, племіннику, — попри люб’язний тон, його погляд був холодним і безжалісним.

— Сенатор фон Імпірінс добре на мене впливає, — відповів Тайрус, знизуючи плечима. Він знову притиснув мене до себе. — Без неї я б не знав, що робити.

— Це я вже бачу.

У голосі Імператора не було й нотки тепла, а коли я мигцем поглянула на нього, його обличчя нагадувало маску смерті. Мене переповнили погані передчуття. Це був переломний момент. Які протистояння не виникнуть у Тайруса з його дядьком надалі, які смертельні бої за трон вони не вестимуть, цей момент стане відправною точкою.

Мене здивувало, із яким полегшенням я повернулася до своєї вілли вперше за останні кілька тижнів. Дорогою я навіть насолоджувалася відрегульованою красою залитого сонцем небесного куполу, що вже не здавався настільки вражаючим після перебування на поверхні справжньої планети і знайомства з її жахливою погодою.

Тут, у Хризантеміумі, усе було заздалегідь продумано. У повітрі не роїлися комахи, хіба що ті, яких спеціально створили для саду. У легенях не збиралася волога. Рослини не билися за місце під сонцем і не росли в довільному, хаотичному порядку. Єдиними організмами в цьому місці, які діяли не за планом, були людські істоти.

Мій погляд вихопив улюблене дерево Дедлі. Груди здавило від гострого болю.