Розділ «27»

— Вас тішить стан, у якому перебувають мої внучка і її чоловік, Сенаторе фон Імпірінс?

Я похапцем відповіла:

— У жодному разі, Ваше Високопреосвященство! Якщо я й посміхнулася, то лише тому, що пригадала їхнє добре ставлення до...

— До їхньої хвороби і твого суцільного провалу в пам’яті.

Ця жінка вбила всіх, окрім улюбленця. У мене не було жодних сумнівів, що вона і мене вбила б, якби мала хоча б маленьке підтвердження того, що я — причина бід Салівара і Дівайні.

— Так, Ваше Високопреосвященство, — пробурмотіла я, — яка трагічна ніч...

Сигна роздратовано стисла губи.

— Коли ви з моїм онуком почали спілкуватися?

Тайрус накрив мою руку своєю. У кожній клітині його тіла відчувалося гостре напруження.

— Я ж розповідав тобі цю історію, бабуню.

— Я бажаю почути цю прекрасну розповідь від самої юної панни.

Якусь мить я не знала, що сказати. Потім згадала ті пусті вигадки, які Тайрус підготував заздалегідь, щоб виправдати наші нинішні стосунки.

— Розумієте, я була дуже засмучена останніми подіями, — я зробила ковток вина, щоб пригадати історію Тайруса. Його рука все ще лежала на моїй, великим пальцем він погладжував мою долоню, — трохи сценічного мистецтва на доказ вдаваної пристрасті. Це збивало мене з пантелику, але я придушила бажання забрати свою руку і покласти її на коліна, адже це б теж не пройшло повз увагу Сигни. — Його Високопреосвященство перестрів мене, вбиту горем і стражданнями, й привів на «Олександрію». Він потішив мене прекрасними старовинними речами, що звуться книгами, і так одне привело до іншого.

Я вирішила підтвердити свою розповідь посмішкою, адресованою Тайрусу, сподіваючись, що ніхто не помітить моїх холодних, порожніх очей. Він посміхнувся мені у відповідь.

— А, ну звісно, — зауважила Сигна, — твоє серце підкорила бібліотека. Лише зорям відомо, навіщо Тайрус зберігає ті книги, а от ти вочевидь розділяєш батькову любов до знань.

Ці слова таїли в собі погрозу. Вона все ще намагалася підловити мене, очікуючи, коли я припущуся помилки.

— Ні, що ви, знання — це не моя пристрасть, Ваше Високопреосвященство, — швидко промовила я. — Ті книги були такими... гарненькими.

— Але їхній зміст таїть у собі небезпеку, — вона зробила ковток вина. — Уся ця жага до знань... Я цього не розумію. Як на мене, то навчання — це марно витрачений час, особливо якщо будь-хто може довідатися про все з комп’ютера. Будь обережною, Сенаторе фон Імпірінс. Ти ж не хочеш стати жертвою свавільних поглядів, як твій батько?

Я стисла кулак під столом.

— Ні, Ваше Високопреосвященство, не хочу.