Розділ «27»

— Що мене дивує, — продовжила Сигна, — так це те, що мій онук закохався в дівчину Імпірінс. Я й гадки не мала, що в нього є подібні схильності. Я вважала, що всі ті книги — це вияв його дивацтва, а не визнання та пошанування інтелектуальної цікавості.

Це була небезпечна заява, і Тайрус добре це розумів. Він посміхнувся, а потім відкинувся назад і поглянув на стелю.

— Бабусю, правду кажучи, у мене немає бажання читати ті книги. Просто я думав, що знайду в них відповіді на запитання, чому я такий величний порівняно зі звичайною людиною. У мене так багато запитань. Чому всі дивляться на мене і не сліпнуть від блискучого світла моєї божественної сутності? Чому в мене є доступ до божественної мудрості Космосу, а інші не здатні чути ті голоси? Що криється в моїй скромній постаті, що робить мене таким надзвичайним? — потім він підніс мою руку до своїх вуст, дивлячись при цьому на бабцю. Я відчувала дивовижне тепло його губ на своїй шкірі. — Сайдонія фон Імпірінс дала відповіді на мої запитання.

Сигна здивовано підняла брови на своєму фальшиво молодому обличчі.

— Он як?

— Так. Вона стверджує, що насправді Живий Космос не виявляє своєї волі за допомогою мого смиренного людського тіла, а швидше я є породженням Космосу, як і будь-яка інша людина.

— Я безліч разів говорила тобі про це, — визвірилася Вельмишановна Пані Сигна.

— Але ж бабусю, її мелодійний голос звучить набагато переконливіше, — він торкнувся пальцем моєї нижньої губи. — Хіба я не говорив тобі про це, кохана?

Як довго він збирається торкатися мене? Але поглянувши в очі Тайруса, я зрозуміла, що він просто втілює в життя свій план: демонструє, що я — стримувальний фактор його безумства.

На мить рука Вельмишановної Пані Сигни, у якій вона тримала келих з вином, зависла в повітрі, і вона здивовано поглянула на Тайруса.

— Ну що ж, — взявши себе в руки, вона зробила витончений ковток. — Що ж, Тайрусе, я здивована.

Саме тоді я зрозуміла, що вона йому повірила.

Звичайно, вона повірила. Усі ці роки вона вірила в його божевілля. То чому б не прийняти новий вибрик безумця?

Світло над нами перемістилося, набувши золотистого відтінку, що перетворив дрібні трафаретні різьблення на стіні в блискуче мереживо гобелену. До зали зайшов Хезерд. Потім з’явився Імператор в оточенні ботів безпеки, а за ним увійшов ще один Діаболік — Енгвіш.

Я помітила, що на Імператорі був бронежилет.

— Сину мій. Поцілуй мене. — Сигна підняла своє гостре підборіддя.

Посмішка Імператора була жорсткою, як граніт. Його, без сумніву, дратувало те, що, маючи верховну владу, він досі отримує накази від своєї матері. Але, пам’ятаючи про правила хорошого тону, він нахилився і поцілував її в гладеньку щічку.

— Який я радий, що ми всі тут зібралися, — заявив Імператор, випробовуючись. Коли його блукаючий погляд зупинився на мені, він самовдоволено посміхнувся. — Племіннику, мушу похвалити твій вибір. Сенатор фон Імпірінс — сама чарівність.

Я обдумувала, чи не повернути свою початкову зовнішність і чи не стати знову самою собою, особливо після того, як побачила тіло Енміті в загоні Мантикори. Мстива, злостива частина мого єства хотіла втовкмачити Імператору, наскільки ми схожі з тим Діаболіком, якого він так легко позбувся.

Але я цього не зробила, бо побоялася, що його Діаболіки вирішать, що ми занадто схожі, тож можемо мати спільний зразок ДНК. Натомість я вибрала темно-рудий колір волосся й абсолютно білу шкіру, щоб краще гармоніювати з натуральним рудуватим волоссям Тайруса. Тепер ми виглядали як справжня пара.