Розділ «121. Обмін думками»

Людина без властивостей. Том 2

Коли Ульріх прийшов до Діотими, Рахель, відчиняючи йому, повідомила, що ласкавої пані нема вдома, але доктор Арнгайм, мовляв, тут і чекає на неї. Ульріх сказав, що залишиться, не завваживши, однак, як обличчя його сповненої покаяння маленької подруги, коли вона вздріла його, залилося рум’янцем.

На вулицях іще плавом пливли збунтовані натовпи, й Арнгайм, що саме стояв край вікна, рушив назустріч Ульріхові, щоб привітатися. Ця випадкова й несподівана зустріч, якої Арнгайм шукав так нерішуче й довго, змусила його обличчя пожвавішати, але він поклав бути обережним і не знав, із чого краще почати. Ульріх також не важився відразу повести мову про галицькі нафтові родовища, тож після перших привітальних слів обидва відразу змовкли, зрештою разом підійшли до вікна й німо задивилися на збуджену юрбу внизу.

По хвилі Арнгайм промовив:

 — Я вас не розумію; хіба не стократ важливіше поринути в життя, ніж писати?!

 — Та я нічого й не пишу, — коротко заперечив Ульріх.

 — І добре робите! — догідливо сказав Арнгайм. — Писанина — це, як і захоплення перлами, хвороба. Ось погляньте… — Двома доглянутими пальцями він показав на вулицю, і цей жест, хоч і досить швидкий, трохи нагадував папське благословення. — Люди йдуть гуртами й поодинці, і час від часу щось усередині змушує одного з ротів роззявлятися й кричати! Іншим разом цей самий чоловік сів би, мабуть, писати; тут ви маєте рацію!

 — Але ж ви й самі — знаменитий письменник?!

 — О, це ще нічого не означає! — Та після цієї відповіді, якою Арнгайм за своєю люб’язною манерою лишив питання відкритим, він обернувся до Ульріха і, статечно поставши перед ним груди в груди на всю свою ширину й роблячи після кожного слова великі паузи, промовив: — Дозвольте у вас дещо спитати!

Сказати на це «ні», звичайно, не можна було; та позаяк Ульріх мимоволі трохи відступив назад, ця риторична чемність виявилася петлею, яка знову притягла його ближче до співрозмовника.

 — Сподіваюся, — почав Арнгайм, — ви не маєте на мене зла за нашу останню невеличку пересварку; ви ж бо знаєте, я симпатизую вашим поглядам, навіть коли вони — що, зрештою, нерідко трапляється — нібито суперечать моїм. Отож дозвольте спитати: чи ви справді тримаєтесь думки, що — я хотів би це узагальнити — що жити потрібно з обмеженим усвідомленням реальности? Чи правильно я висловився?

Усмішка, якою відповів Ульріх, промовляла: «Не знаю, я почекаю, що ти скажеш іще».

 — Адже ви казали, що життя треба лишати немовби в стані непевности, взявши за взірець метафори, які вагаються поміж двома світами, й у кожному з них вони ніби вдома? Крім того, ви розповіли своїй пані кузині й багато чого іншого, також надзвичайно цікавого. Я б дуже образився, якби ви мали мене за такого собі пруського комерсанта-мілітариста, який у цих речах нічого не тямить. Та ось ви кажете, наприклад, що нашу дійсність і нашу історію породжує лише байдужа частина нас самих; я розумію це десь так, що потрібно обновлювати форми й типи подій, а доти, вважаєте ви, цілком байдуже, що станеться з тією чи тією конкретною людиною?

 — На мою думку, — обережно й неохоче мовив Ульріх, — це нагадує виробництво тканини — тисячами сувоїв і з технічного боку дуже досконале, однак за старими зразками, про вдосконалення яких ніхто не дбає.

 — Інакше кажучи, — підхопив Арнгайм, — я розумію ваше твердження так, що причина нинішнього, поза всяким сумнівом, незадовільного стану світу полягає в тому, що вожді вбачають свій обов’язок у творенні світової історії, замість спрямовувати всі людські сили на те, щоб наповнювати ідеями владну сферу. Ще вдаліше це можна було б порівняти, мабуть, із фабрикантом, котрий усе виробляє й виробляє товар і на ринок лише орієнтується, замість того, щоб його реґулювати! Ось бачите, мене ваші думки неабияк хвилюють. Але саме через це ви маєте зрозуміти: на мене як на людину, котра мусить раз у раз ухвалювати рішення, від яких залежить безперебійна робота величезних підприємств, ці думки просто-таки наводять жах! Скажімо, коли ви вимагаєте, щоб ми відмовилися надавати реального значення своїм вчинкам; чи «тимчасово остаточного» характеру своїм діям, як чарівно висловлюється наш приятель граф Ляйнсдорф, хоча цілком відмовлятися від цього справді не можна!

 — Я нічого, анічогісінько не вимагаю, — сказав Ульріх.

 — О, та ви вимагаєте, либонь, іще більшого! Ви вимагаєте усвідомлення потреби в експерименті! — Арнгайм промовив це жваво, з теплом у голосі. — Відповідальні вожді повинні вірити, що їхнє завдання — не історію творити, а складати протоколи експериментів, які можуть слугувати основою для подальших експериментів! Я в захваті від такої несподіваної думки; але як бути, приміром, з війнами та революціями? Чи можна воскресити мертвих, коли експеримент завершено і його з робочого плану знято?

Нарешті Ульріх таки піддався спокусі слів, які втягують у розмову, мов ото сигарета в руці спонукає курити, й заперечив, що, мабуть, за все, щоб воно посувалося вперед, слід братися дуже серйозно, навіть коли знаєш, що жоден експеримент через п’ятдесят років після його завершення не вартий змарнованих на нього зусиль. Але ж загалом нічого незвичайного в цій «перфорованій серйозності» загалом, мовляв, нема; адже досить часто люди ризикують життям і ні за що. Психологічно, отже, життя у вигляді експерименту — цілком можлива, мовляв, річ; і якщо чогось і бракує, то лише волі взяти на себе необмежену, в певному сенсі, відповідальність.

 — Саме в цьому й полягає головна відмінність, — завершив він. — Колись люди відчували, сказати б, дедуктивно, виходячи з певних передумов, і цей час минув; тепер ми живемо без керівної ідеї, але й без методу усвідомленої індукції, — премося навмання, мов мавпи!

 — Чудово! — охоче визнав Арнгайм. — Але дозвольте поставити, даруйте вже, ще одне запитання, останнє. Ви, як мені не раз казала ваша кузина, виявляєте глибоку зацікавленість долею однієї патологічно небезпечної людини. Я вас, до речі, добре розумію. До того ж належного методу поводитися з такими людьми ще немає, і суспільство ставиться до них із ганебним недбальством. Але за нинішніх умов, які пропонують лише один вибір: або цю невинну людину вбити, або дати, щоб убивала невинних вона, — чи дозволили б ви їй уночі перед стратою втекти, якби мали таку змогу?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Людина без властивостей. Том 2» автора Роберт Музіль на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „121. Обмін думками“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділи 81-123

  • 81. Граф Ляйнсдорф висловлюється з приводу реалістичної політики. Ульріх засновує товариства

  • 82. Клариса вимагає року Ульріха

  • 83. Відбувається те саме, або Чому не придумують історію?

  • 84. Твердження, що й звичайне життя має утопічну природу

  • 85.Генерал Штум намагається дати лад цивільному розуму

  • 86. Король у комерції’ і злиття інтересів душі й комерції’, а також: Усі шляхи до розуму ведуть від душі, але жоден не вертає назад

  • 87.Моосбруґер танцює

  • 88. Зв’язок із великими речами

  • 89. Іти в ногу з часом

  • 90. Повалення ідеократії

  • 91. Ігри à la baisse і à la hausse[5] на біржі духу

  • 92. Із життєвих правил багатих людей

  • 93. До цивільного розуму нелегко підступитися навіть за допомогою фізичної культури 

  • 94. Діотимині ночі

  • 95. Великий письменник, вигляд ззаду

  • 96. Великий письменник, вигляд спереду

  • 97. Таємничі сили й покликання Клариси

  • 98. Дещо про державу, яка загинула через неточне слововживання

  • 99. Про напівглузд та його плодючу другу половину; про подібність двох часів, привітну вдачу тітки Джейн і неподобство, яке називають новим часом

  • 100. Генерал Штум проникає до державної бібліотеки й довідується дещо про бібліотекарів, бібліотечних служників та духовний лад

  • 101. Родичі сваряться

  • 102. Боротьба й кохання в домі Фішелів

  • 103. Спокуса

  • 104. Рахель і Солиман на стежці війни

  • 105. Тим, хто кохає піднесено, не до сміху

  • 106. У що вірить сучасна людина — у Бога чи в голову всесвітнього концерну? Арнгайм вагається

  • 107. Граф Ляйнсдорф несподівано досягає політичного успіху

  • 108. Нерозкріпачені народи й думки Генерала Штума про слово «розкріпачення», а також слова, споріднені з ним

  • 109. Бонадея, Каканія; системи щастя й рівноваги

  • 110. Розпад і збереження Моосбруґера

  • 111. Для юристів напівбожевільних людей нема

  • 112. Арнгайм прилучає свого батька Самуеля до сонму богів і ухвалює рішення заволодіти Ульріхом. Солиман хоче докладніше довідатися про свого величного батька

  • 113. Ульріх розмовляє з Гансом Зепом та Ґердою мішаною мовою на межі надрозумного й не зовсім розумного

  • 114. Ситуація загострюється. Арнгайм дуже прихильний до Генерала Штума. Діотима готується вирушити в безмежжя. Ульріх мріє про можливість жити так, як читаєш

  • 115. Пипки твоїх персів — наче макові пелюстки

  • 116. Двоє дерев життя й потреба заснувати генеральний секретаріат точности й душі

  • 117. Чорний день у Рахель

  • 118. То вбивай же його!

  • 119. Контрманевр і спокушення

  • 120. Паралельна акція викликає заворушення

  • 121. Обмін думками
  • 122. Дорогою додому

  • 123. Переміна

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи