Розділ «92. Із життєвих правил багатих людей»

Така уваги й захоплення, які випали на долю Арнгайма, когось іншого зробили б, мабуть, недовірливим і невпевненим, і той інший подумав би, що завдячує їх своїм грошам. Однак Арнгайм недовіру вважав ознакою нешляхетних помислів, які чоловік його рівня має право дозволяти собі лише на підставі незаперечних комерційних відомостей, до того ж він був переконаний, що багатство — властивість особистої вдачі. Кожен багатій гадає, що багатство — це властивість особистої вдачі. І кожен бідняк так гадає. У душі цього певен увесь світ. Ось тільки логіка трохи завдає клопоту, стверджуючи, нібито володіння грішми, можливо, й надає людині певних властивостей, проте саме воно бути її властивістю аж ніяк не може. Реальні події й факти спростовують це брехливе твердження. Будь-який людський ніс неодмінно й одразу відчуває ніжний дух незалежности, звички командувати, повсюди вибирати собі найкраще, дух легкої зневаги до світу й постійного усвідомлення відповідальности, яку накладає влада, — дух, що йде від великих і надійних доходів. Вигляд такої людини показує, що його щоденно оновлюють і наснажують найкращі світові сили. Гроші циркулюють на поверхні такої людини, як сік у квітці; тут не йдеться ні про запозичення властивостей, ні про набуття звичок, ні про що опосередковане чи одержане з інших рук: закрий банківський рахунок, не дай кредиту — і багатий чоловік не просто зостанеться без грошей, а й сам стане того самого дня, коли це зрозуміє, зів’ялою квіткою. І так само безпосередньо, як колись властивість його багатства, тепер усі помічатимуть у ньому невимовну властивість нікчемности, від якої, наче від згарища, несе невпевненістю, ненадійністю, безпорадністю й убозтвом. Отож багатство — це особиста, проста властивість, яку не можна розкласти, не знищивши її.

Але функції і вплив цієї рідкісної властивости надзвичайно складні, й потрібна велика душевна снага, щоб їх опанувати. Лише в уяві людей, котрі не мають грошей, багатство постає мрією; ті люди, які його мають, при першій-ліпшій нагоді, коли сходяться з людьми, котрі його не мають, запевняють, навпаки, що це — неабиякий клопіт. Арнгайм, наприклад, часто розмірковував про те, що, по суті, будь-який завідувач технічного чи комерційного відділу його фірми у фахових знаннях значно перевершує його самого, і він щоразу мусив переконувати себе, що думки, знання, вірність, талант, обачність тощо — це, якщо судити з погляду досить високого, властивості, схоже, такі, які можна купити, бо на світі їх хоч греблю гати, тоді як уміння користуватися ними має передумовою властивості, притаманні лише тим небагатьом, хто народився й виріс уже «нагорі». Ще одна, не менша проблема для багатих людей полягає в тому, що всі хочуть від них грошей. Гроші не мають жодного значення, це правда, і кілька чи кільканадцять тисяч марок — це така річ, наявність чи відчутність якої людина заможна не відчуває. Тож багатії при першій-ліпшій нагоді й люблять запевнити, буцімто гроші цінности людини не змінюють; цим такі люди хочуть сказати, що вони й без грошей вартували б стільки ж, скільки й тепер, і завжди ображаються, коли їх не так розуміють. На жаль, нерідко це трапляється з ними саме у стосунках з інтелектуалами. Ці на диво часто грошей не мають, а мають лише талант і плани, хоч неповноцінними через це й не почуваються, і для них нема нічого природнішого, ніж попрохати багатого товариша, для кого гроші не мають значення, підтримати їх у якій-небудь добрій справі своїм надлишком. Вони не розуміють, що цей багатий чоловік волів би підтримати їх своїми ідеями, своїм умінням і особистою своєю привабливістю. А крім того, таким проханням його змушують іти проти самої природи грошей, позаяк вона вимагає примноження достоту так само, як природа тварини прагне продовження роду. Можна невдало вкласти гроші, й тоді вони загинуть на полі грошової чести; можна придбати на них нового автомобіля, хоча й старий ще майже новенький; можна зупинятися разом зі своїми кіньми для гри в поло у найдорожчих готелях на всесвітніх курортах, фондувати скакові призи й мистецькі премії, можна за один вечір на сотню гостей витратити таку суму, на яку цілий рік прожила б сотня сімей, — роблячи все це, ти викидаєш гроші у вікно, як ото сівач кидає зерно в землю, і вони повертаються, примножившись, у двері. Але нишком роздавати їх на такі справи й таким людям, від яких їм, грошам, не буде жодної вигоди, — це можна порівняти хіба що зі зрадницьким убивством грошей. Можливо, справи ті й добрі, а люди — просто чудові; у такому разі їм треба сприяти всіма засобами, але тільки не грішми. На таких засадах стояв Арнгайм і, твердо їх додержуючись, уславився активною й творчою участю в духовному розвої своєї доби.

Арнгайм міг також сказати про себе, що міркує він, як соціаліст; та й чимало багатих людей міркують, як соціалісти. Вони не проти визнати, що своїм капіталом завдячують саме природному закону суспільного розвитку, й твердо переконані в тому, що не власність надає людині ваги, а людина — власності. Вони спокійно дискутують про те, що в майбутньому, коли їх уже не буде, власність, мовляв, зникне, і в думці, нібито характер їхньої діяльности — соціальний, утверджуються ще й завдяки тому, що переконані соціалісти, впевнено очікуючи неминучого перевороту, тим часом воліють водитися частіше з людьми багатими, ніж із бідними. Про це можна розмовляти довго, якщо є бажання описувати всі функції грошей, що їх, функції, осягнув Арнгайм. Річ у тім, що економічну діяльність не можна відділити від решти видів розумової діяльности, і не було, мабуть, нічого дивного в тому, що він, крім порад, давав інтелектуалам та митцям, з якими дружив, і гроші, коли вони настійливо про це просили; але давав він не завжди й ніколи не давав багато. Ті друзі запевняли його, що не звернутися б з таким проханням ні до кого у світі, крім нього, бо лише він, мовляв, має ще й потрібні для цього духовні властивості, і він їм вірив, упевнений, що потреба в капіталі пронизує всі людські взаємини й така сама природна, як потреба в повітрі; а з другого боку, він погоджувався й з їхньою думкою, що гроші — це духовна сила, хоч і застосовував її досить делікатно й стримано.

А чому взагалі тебе кохають і тобою захоплюються? Хіба це — не майже незбагненна таїна, кругла й крихка, мов яйце? Чи щиріше це почуття, коли тебе кохають за вуса, а не за автомобіль? Чи більш особисту природу має кохання, яке ти пробуджуєш, бувши засмаглим сином півдня, ніж кохання, яке пробуджуєш тим, що ти — син одного з найбільших підприємців? За часів, коли майже всі чоловіки, дотримуючись моди, гладенько голилися, Арнгайм, достоту як колись давно, носив невеличку борідку клинцем і коротко підстрижені вусики; це не дуже виразне, ніби чуже, а проте все ж таки його власне відчуття на обличчі з причин, незбагненних навіть для нього самого, приємно нагадувало йому, коли він аж надто самозабутньо розповідав про що-небудь перед ревними слухачами, про його гроші.