Розділ «114. Ситуація загострюється. Арнгайм дуже прихильний до Генерала Штума. Діотима готується вирушити в безмежжя. Ульріх мріє про можливість жити так, як читаєш»

 — Виходить, Арнгайм кохає вас коханням небесним?! — Ульріх тихенько засміявся.

 — Не смійтеся! — роздратовано, мало не прошипівши, кинула Діотима.

 — Ви ж бо не знаєте, чому я сміюсь, — вибачився Ульріх. — Сміх у мене, як то кажуть, нервовий. Ви з Арнгаймом — натури тонкі; сама ви любите поезію; я не маю жодного сумніву, що іноді вас торкається крилом якийсь повів; повів чогось такого…У тому ж і вся річ: повів чого? І ось ви з усією ґрунтовністю, на яку лише здатний ваш ідеалізм, хочете дістатися до істини?!

 — А хіба самі ви не вимагаєте завжди точности й ґрунтовности?! — відказала Діотима.

Це трохи збило Ульріха з пантелику.

 — Ви з глузду з’їхали! — сказав він. — Даруйте мені ці слова, але ви з’їхали з глузду! А вам з’їжджати з глузду не можна!

Тим часом Арнгайм повідомив ґенералові, що ось уже протягом двох людських поколінь у світі триває найбільший в історії переворот: душа сходить нанівець.

Ґенерала це дійняло до живого. Господи Боже, це було знов щось нове! Сказати правду, до цієї години він, незважаючи на Діотиму, гадав, що ніякої «душі» взагалі нема; у кадетському корпусі й у полку на таку попівську балаканину чхати хотіли! Та коли власник заводів з виробництва гармат і панцерних плит завів мову про це так спокійно, неначе бачив те, про що казав, десь зовсім поруч із собою, очі в ґенерала полізли на лоба й похмуро заблимали у прозорому повітрі.

Але Арнгайм не чекав, поки в нього попросять пояснень; слова спадали у нього з вуст, виливаючись крізь блідо-рожеву щілину поміж коротко підстриженими вусиками й борідкою клинцем. За його словами, вже за часів розпаду церкви, тобто приблизно в зародку буржуазної культури, розпочався процес усихання й старіння душі. Відтоді вона втратила Бога, непорушні цінності й ідеали, і нині людина дійшла, мовляв, до того, що живе без моралі, без засад, ба навіть, по суті, без почувань і вражень.

Ґенерал до пуття не зрозумів, чому не можна зазнавати почувань і вражень, коли не маєш моралі. Та Арнгайм уже розгорнув грубий том у палітурці зі свинячої шкіри, що його тримав у руці; це було дороге факсимільне видання рукопису, яке в бібліотеці не видавали додому навіть такому незвичайному смертному, як він. Ґенерал побачив янгола, чиї широкі крила простиралися на дві сторінки; янгол стояв посеред розвороту, де була зображена, крім того, темна земля, золотисте небо й дивні барвисті плями, що нагадували хмари; Генерал дивився на репродукцію одного з найкращих і найзворушливіших полотен раннього середньовіччя, та позаяк він про це не знав, зате чудово розумівся в полюванні на птахів та його зображеннях, то йому здалося лишень, що ота істота з крилами й довгою шиєю, не людина й не вальдшнеп, означає, либонь, якесь збочення, і на нього й хоче звернути увагу його співрозмовник.

Тим часом Арнгайм показав пальцем на репродукцію й замислено промовив:

 — Ось бачите, що хоче повернути світові ініціаторка австрійської акції!…

 — Так-так?! — відгукнувся Штум. Виходить, він цього вочевидь недооцінював і тепер має висловлюватись обережно.

 — Оця велич в експресії й воднораз така довершена простота, — провадив Арнгайм, — наочно демонструють те, що втратила наша доба. Що таке проти цього наша наука? Звалище брухту! А наше мистецтво? Крайнощі й жодного організму, який би їх пов’язував! Нашому духу бракує таїни єдности, й тому мене, бачте, захоплює цей австрійський задум подарувати світові об’єднавчий взірець, спільну для всіх ідею, хоч я й не вважаю її цілком здійсненною. Я — німець. Нині в усьому світі — суцільний галас і грубощі; але в Німеччині галас іще більший. У всіх країнах люди мордуються від рання до смеркання, незалежно від того — працюють вони чи розважаються; та в нас вони підхоплюються ще раніше, а спати лягають іще пізніше. У цілому світі дух підрахунку й насилля втратив зв’язок із душею; але в нас у Німеччині найбільше комерсантів і наймогутніша армія. — Він у захваті обвів поглядом майдан. — В Австрії все це ще не набуло такого розвитку. Тут є ще минуле, й люди зберегли дещо від первісної інтуїції. Якщо це взагалі ще можливо, то лише звідси могло б розпочатися звільнення німецького єства від раціоналізму. Але, — додав він, зітхнувши, — з цього, боюся, навряд чи що-небудь вийде. Велика ідея нині наражається на надто впертий опір; тепер великі ідеї придатні лише для того, щоб перешкоджати один одному зловживати ними; ми живемо, сказати б, у стані морального миру, озброєного ідеями.

Він усміхнувся на власний жарт. Згодом йому спало на думку ще дещо:

 — Щойно ми розмовляли про різницю між Німеччиною й Австрією. А ви знаєте, ця різниця завше нагадує мені гру в більярд; там теж ніколи не вцілиш, якщо покладатимешся на розрахунок, а не на відчуття!

Штум здогадався, що слова «моральний мир, озброєний ідеями» мали б його потішити, й вирішив довести, як уважно він слухав. У більярді ґенерал дещо тямив, отож сказав:

 — Даруйте, я граю в карамболь і в піраміду, але ще ніколи не чув, що є різниця між німецькою й австрійською технікою гри!

Арнгайм заплющив очі й замислився.

 — Сам я в більярд не граю, — озвався він нарешті, — але знаю, що кулю можна вдарити києм згори чи знизу, справа чи зліва; можна вцілити кулею просто в центр іншої кулі чи лише її зачепити; можна вдарити різкіше чи м’якше; «накочувати» кулю теж можна дужче або слабкіше; і таких можливостей запевне є ще багато. Кожен із цих елементів я можу уявити собі в будь-якому поєднанні, тож комбінацій виходить, по суті, нескінченна кількість. Якби я надумав теоретично вивести їхнє число, то мав би, крім законів математики й механіки твердих тіл, враховувати й теорію пружности; я мав би знати коефіцієнти матеріалів; вплив температур; щоб забезпечити координацію й ґрадацію своїх моторних імпульсів, я мав би володіти методами щонайтонших вимірювань; я мав би вміти точно, як за ноніусом, визначати відстань; щодо швидкости й надійности моя здатність комбінувати мала б перевершувати логарифмічну лінійку; я не кажу вже про потребу враховувати похибки, про ширину розсіювання й про те, що мета всього цього — ідеальне зіткнення двох куль — сама собою не однозначна, а становить групу ще достатніх умов, які складаються довкола якого-небудь середнього значення.