TextBook — Проґрес?! — перепитав спогорда Ганс Зеп. — Та ви порівняйте лишень, які люди були сто років тому, поки не дійшло до проґресу: Бетговен! Ґьоте! Наполеон! Гебель!
— Гм, — гмикнув Ульріх, — останній із них сто років тому був якраз немовлям.
— Точність у числах ці молоді люди зневажають! — задоволено пояснив директор Фішель.
Ульріх спинятися на цій темі не став; він знав, що Ганс Зеп через свої ревнощі його зневажає, але в нього самого, Ульріха, ці химерні Ґердині друзі викликали симпатію. Тому він приєднався до їхнього кола й повів далі:
— В окремих сферах людських можливостей ми досягаємо, безперечно, таких великих успіхів, що просто-таки відчуваємо свою нездатність за ними встигати; чи не звідси й це відчуття — нібито ніякого проґресу в нас немає? Зрештою, проґрес — це загальний результат спільних зусиль, і можна, власне, наперед сказати, що фактичний проґрес завжди бути саме тим, чого ніхто не хотів.
Темний вихор на голові в Ганса Зепа тремтячим рогом настовбурчився проти Ульріха.
— О, ви ось і самі кажете: «Чого ніхто не хотів»! Стільки тріскотні, стільки метушні, стільки тих шляхів-доріг — і жодного посування вперед! Виходить, ідеї — але не душа! І не характер! Фраза випурхує зі сторінки, слово випурхує із фрази, і ціле — вже не ціле! Про це сказав ще Ніцше. Годі й згадувати про те, що його егоїзм — теж приклад малоцінности буття. Назвіть мені бодай одну надійну, останню цінність, на яку, приміром, ви орієнтуєтесь у своєму житті!
— Отак відразу взяти й назвати! — запротестував директор Фішель.
Але Ульріх спитав у Ганса:
— А ви й справді взагалі не можете жити без якоїсь там останньої цінности?
— Не можу, — відповів Ганс. — Але зізнаюся вам: саме в цьому й полягає моя біда.
— Дідько б вас ухопив! — засміявся Ульріх. — Усі наші можливості ґрунтуються на тому, що ми не надто суворі й не очікуємо найглибшого пізнання; середньовіччя очікувало й лишилося неосвіченим і темним.
— Це ще дуже велике запитання, — відказав Ганс Зеп. — А я стверджую, що неосвічені й темні — ми.
— Але ви маєте визнати, що наша неосвіченість — вочевидь надзвичайно розмаїта й щаслива.
З глибини кімнати чийсь голос байдуже пробурмотів:
— Розмаїта! Знання! Певний проґрес! Це — поняття механічного способу мислення в добу, яку капіталізм позбавив цілісности! Це все, що я вам можу сказати.
Бурчав собі під ніс і Лео Фішель; наскільки можна було зрозуміти, він вважав, що цим непоштивим хлопчакам Ульріх приділяє надто багато уваги; банківський директор сидів, сховавшися за газетою, яку дістав з кишені.
Але Ульріха ця розмова чомусь розважала.
— Якщо взяти сучасний буржуазний будинок з помешканням на шість кімнат, із ванною для прислуги, пилососом тощо й порівняти його зі старими будинками, де високі кімнати, товсті стіни й гарні склепіння, то це — проґрес чи ні? — спитав він.
— Ні! — вигукнув Ганс Зеп.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Людина без властивостей. Том 2» автора Роберт Музіль на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „102. Боротьба й кохання в домі Фішелів“ на сторінці 3. Приємного читання.