Розділ «22»

— Ні, сер. Місіс де Вінтер негайно б мені повідомила, якби в неї виникли які-небудь сумніви з цього приводу. За її словами, вона була цілком задоволена своїм човном.

— Гадаю, під час керування вітрильником необхідно бути дуже обережним? — мовив коронер.

— Що ж, сер, коли ходиш під вітрилом, не можна ловити ґав, цього я не заперечуватиму. Однак човен місіс де Вінтер був не з тих примхливих суденець, які не можна покинути без нагляду бодай на мить, на кшталт деяких човнів у Керріті. Це був міцний, придатний для виходу в море човен, що не боявся сильного вітру. Місіс де Вінтер плавала в ньому й за гіршої погоди, ніж у ту ніч. Таж тоді був лишень поривчастий вітер. Я це весь час казав. Ніяк не втямлю, яким чином човен місіс де Вінтер міг потонути такої ночі.

— Але якщо місіс де Вінтер, згідно з нашим припущенням, спустилася до каюти по куртку, то чи було б достатньо раптового пориву вітру, що прилетів від мису, аби човен перевернувся? — запитав коронер.

Джеймс Тебб похитав головою.

— Ні, — вперто заперечив він. — Не знаю, як таке могло трапитися.

— Утім, боюсь, саме це й відбулося, — мовив коронер. — Не думаю, що містер де Вінтер або хтось інший припускає, що ваші дії могли призвести до нещасного випадку. Ви екіпірували човен на початку сезону та доповіли, що він був справний і придатний для виходу в море, — оце й усе, що мене цікавить. На жаль, покійна місіс де Вінтер на мить знехтувала пильністю, і це коштувало їй життя — човен потонув разом із нею. Такі нещасні випадки траплялися й раніше. Повторюю ще раз — ми вас не звинувачуємо.

— Перепрошую, сер, — сказав човняр, — але є ще дещо. Із вашого дозволу я б хотів свідчити далі.

— Гаразд, продовжуйте, — проказав коронер.

— Отже, так, сер. Минулого року після нещасного випадку багато людей у Керріті неприємно відгукувалися про мою роботу. Дехто казав, що через мене місіс де Вінтер розпочала сезон у дірявому, прогнилому човні. Тож я втратив два чи три замовлення. Це було вкрай несправедливо, але човен потонув і я нічого не міг сказати у своє виправдання. А тоді, як нам усім відомо, пароплав сів на мілину, човен місіс де Вінтер знайшли та підняли на поверхню. Учора капітан Сьорл надав мені особистий дозвіл оглянути його, що я й зробив. Я хотів пересвідчитися, що все зробив, як належить, незважаючи на те, що човен перебував під водою впродовж року, а то й більше.

— Що ж, це цілком зрозуміло, — мовив коронер, — сподіваюсь, ви лишилися задоволені.

— Так, сер. Стосовно проробленої мною роботи, з човном усе було гаразд. Я оглянув кожен його закуток у за`воді, де капітан Сьорл поставив ліхтер. Човен опустився на піщане дно. Я запитав про це у водолаза, і той мені все розповів. Він узагалі не торкався скель. До них лишалося ще добрих п’ять футів. Човен лежав на піску, і на ньому не виявилося жодних слідів від каміння.

Він замовк. Коронер вичікувально поглянув на човняра.

— І? — проказав він. — Це все, що ви хотіли сказати?

— Ні, сер, — рішуче промовив Тебб, — не все. Я хочу знати наступне. Хто пробив дірки в обшивці? Це точно були не скелі. До найближчого каміння — п’ять футів. Окрім того, скелі таких слідів не лишають. То — дірки. Зроблені гострим предметом.

Я не дивилась на нього. Розглядала підлогу. Дошки було вкрито лінолеумом. Зеленим лінолеумом. Я не зводила з нього очей.

Чому коронер нічого не каже? Чому триває така довга пауза?

Коли ж він урешті-решт заговорив, його голос зазвучав, буцімто десь здалеку.

— Що ви маєте на увазі? — поцікавився коронер. — Які ще дірки?

— Загалом їх три, — сказав човняр. — Одна прямо на носі, біля ящика для якірного ланцюга, в обшивці правого борту, нижче ватерлінії. Дві інші — близько одна від одної, посередині судна, у днищі під підлогою. Окрім того, був зсунутий баласт. Він валявся відв’язаний. І це ще не все. Кінгстони були відкриті.