Розділ «21»

— Так, — відповіла я.

— Це чудові домашні тварини, — сказав він.

— Так, — погодилась я.

Ми постояли приблизно хвилину. Потому полковник зиркнув на свій годинник.

— Дякую вам за найпрекрасніший ланч, — проказав він. — Попереду на мене чекає досить напружений день, тому, сподіваюсь, ви вибачите мені за те, що я вас залишу.

— Авжеж, — мовила я.

— Мені так шкода, що це сталося. Я щиро вам співчуваю. Схоже, вам ще важче, ніж вашому чоловікові. Так чи інакше, по завершенні дізнання вам обом варто про все це забути.

— Так, — сказала я, — ми мусимо спробувати.

— Я поставив машину тут, на алеї. Можливо, Кроулі хоче, щоб я його підвіз. Що скажете, Кроулі? Якщо треба, я можу підкинути вас до контори.

— Дякую, сер, — відказав Френк.

Він підійшов і взяв мене за руку.

— Ще побачимось, — попрощався він.

— Авжеж, — відповіла я.

Я не дивилась на Френка. Боялась, що він усе прочитає в моїх очах. Мені не хотілося, аби він довідався, що я щось знаю. Максим провів їх до автомобіля. А потім повернувся на терасу. Узяв мене під руку. Ми стояли й дивилися на зелені галявини, які простягалися аж до моря, і на маяк, що височів на мисі.

— Усе буде добре, — сказав Максим. — Я почуваюся досить спокійно, досить упевнено. Ти ж бачила, як поводилися за ланчем Джуліан і Френк. Під час дізнання не виникне жодних проблем. Усе буде гаразд.

Я нічого не відповіла. Лишень міцно стисла його руку.

— Не виникло жодних сумнівів із приводу того, чиє це тіло, — повів далі він. — Того, що ми там побачили, виявилося достатньо для доктора Філліпса, щоб він провів розпізнання навіть без мене. Усе було ясно як Божий день. Жодного сліду того, що я вчинив. Куля не зачепила кістку.

Повз нас терасою пролетів метелик, дурний і непослідовний.

— Ти ж чула, що вони сказали, — продовжував Максим. — На їхню думку, вона потрапила в каюті в пастку. Присяжні так само повірять у це на дізнанні. Їх запевнить у цьому Філліпс.

Він зробив паузу. Я все ще мовчала.