Розділ «16»

Увечері, коли я саме перевдягалася до вечері, в мою спальню хтось постукав. Вирішивши, що це Клеріс, я крикнула: «Увійдіть!» Двері відчинилися, однак то виявилася не Клеріс. На порозі стояла місіс Денверз. У руці вона тримала аркуш паперу.

— Сподіваюсь, ви вибачите мені за те, що я вас потурбувала, — промовила вона, — але я не була впевнена, чи ви дійсно вирішили викинути ці малюнки. Наприкінці кожного дня мені завжди приносять усі кошики для паперів, аби я перевірила, чи в них випадково не потрапило щось цінне. Роберт сказав, що це знайшли в бібліотечному кошику.

Від одного її вигляду мені за спиною аж морозом сипнуло, і спершу я не здатна була вимовити й слова. Вона простягнула мені аркуш, щоб я змогла його роздивитися. Це був мій вранішній ескіз.

— Ні, місіс Денверз, — за якусь мить сказала я, — це можна викинути. Це лише грубий ескіз. Він мені не потрібний.

— Гаразд, — мовила вона. — Я подумала, що краще запитати вас особисто, щоб уникнути будь-яких непорозумінь.

— Так, — відповіла я. — Так, звісно.

Я думала, що місіс Денверз розвернеться й піде, проте вона продовжувала стояти біля дверей.

— Отже, ви досі не вирішили, що одягнете? — запитала вона.

Її голос звучав так, наче вона відчувала якесь дивне задоволення. Вочевидь, вона якимось чином дізналася про мої сумніви від Клеріс.

— Ні, — відповіла я. — Ще не вирішила.

Місіс Денверз продовжувала за мною спостерігати, тримаючи руку на ручці дверей.

— Чому б вам не взяти за приклад одну з картин на хорах? — поцікавилась вона.

Я вдала, що підпилюю нігті. Вони були закороткі й занадто ламкі, утім я мала щось робити, щоб не дивитися на місіс Денверз.

— Так, можливо, поміркую над цим, — промовила я.

Мені й самій стало цікаво, чому ця ідея не спала мені на думку раніше. Це ж було очевидним і пречудовим розв’язанням моєї проблеми.

Проте мені не хотілося, щоб вона про це знала. Я продовжувала підпилювати свої нігті.

— Усі картини на хорах можуть слугувати прикладами гарних костюмів, — сказала місіс Денверз, — зокрема портрет юної леді в білому, з капелюхом у руці. Дивно, що містер де Вінтер не присвячує бал певній епосі, щоб усі мали більш-менш однаковий вигляд і були відповідно одягнені. Мені ніколи не подобалося бачити, як клоун танцює з напудреною дамою в мушках.

— Деякі люди люблять різноманітність, — зауважила я. — На їхню думку, так веселіше.

— Мені таке не подобається.

Голос місіс Денверз звучав на диво дружньо, і я подумала, навіщо вона завдала собі клопоту особисто зайти до мене з цим викинутим малюнком? Невже нарешті вирішила зі мною заприятелювати? Чи, може, вона зрозуміла, що про Февелла Максиму розповіла не я, і в такий спосіб хотіла подякувати мені за моє мовчання?