Розділ «13»

— Дуже добре, дякую, — відповіла я. — Він поїхав до Лондона.

— І лишив молоду дружину саму? Ох, це дуже погано. Невже не боїться, що хтось прийде й украде вас?

Він щосили розреготався. Мені не сподобався його сміх. У ньому відчувалося щось образливе. Та й сам чоловік мені теж не подобався. В цю мить до кімнати зайшла місіс Денверз. Вона поглянула, й мене охопив холод. Господи, подумала я, як же вона має мене ненавидіти!

— Привіт, Денні, а ось і ти, — сказав чоловік, — усі твої перестороги були марними. Господиня ховалася за дверима.

Він знову розсміявся. Місіс Денверз мовчала. Вона не зводила з мене погляду.

— Ну, то як, не хочеш нас познайомити? — запитав він. — Зрештою, в тому, щоб засвідчити пошану молодій, немає нічого такого, чи не так?

— Це — містер Феве´лл, мадам, — сказала місіс Денверз. Вона промовила це тихо, доволі неохоче. Не думаю, що їй хотілося нас знайомити.

— Дуже приємно, — промовила я, а тоді, намагаючись бути ввічливою, запитала: — Ви не залишитесь на чай?

Гість дуже розвеселився й розвернувся до місіс Денверз.

— Яка чудова пропозиція! — сказав містер Февелл. — Мене запрошено на чай? Заради Бога, Денні, мені хочеться на неї пристати.

Я побачила, як вона кинула на нього застережливий погляд. Мені стало дуже незручно. Вся ця ситуація була геть неправильною. Цього взагалі не мало статися.

— Що ж, можливо, ти й маєш рацію, — мовив він, — ми вже доволі повеселилися. Гадаю, мені краще піти, чи не так? Ходімо — я покажу вам свою машину.

Він говорив фамільярним, доволі образливим тоном. Мені не хотілося йти й дивитися на його автомобіль. Я геть зніяковіла й була збита з пантелику.

— Ходімо, — повторив містер Февелл, — у мене пречудова машина. Набагато швидша, ніж будь-яка, що коли-небудь була в старого бідолахи Макса.

Я не могла вигадати відмовки. Все це виглядало таким вимушеним і безглуздим. Це мені не подобалося. Та й чому місіс Денверз досі стоїть тут і дивиться так, ніби готова спопелити мене поглядом?

— Де ваша машина? — немічно промовила я.

— За поворотом алеї. Я не під’їжджав до дверей, боявся вас потурбувати. Чомусь подумав, що ви, можливо, удень відпочиваєте.

Я нічого не відказала. Брехня була надто очевидною. Ми всі разом вийшли головною вітальнею до зали. Я помітила, як містер Февелл озирнувся через плече та підморгнув місіс Денверз. Вона йому не відповіла. Я важко могла собі таке уявити. Місіс Денверз мала суворий і похмурий вигляд. Джеспер жваво вискочив на алею. Схоже, він зрадів несподіваній появі цього гостя, якого, вочевидь, добре знав.

— Мабуть, лишив свого кашкета в машині, — мовив чоловік, удаючи, що роззирається залою в його пошуках. — Насправді я потрапив сюди іншим шляхом. Прошмигнув за будинком і заскочив Денні в її комірчині. Ти також вийдеш подивитися на машину?

Він запитально поглянув на місіс Денверз. Та завагалася, краєм ока спостерігаючи за мною.