Розділ «12»

— Після мого весілля.

— Тобто купідон опинився там тоді?

— Гадаю, так.

— Його відшукали в коморі?

— Ні. Ні, не думаю. Насправді, здається, це був весільний подарунок. Ребекка добре зналася на порцеляні.

Я не глянула на нього. Взялася робити манікюр. Він проказав її ім’я доволі невимушено, спокійно. Без жодних зусиль. За мить я окинула його квапливим поглядом. Він завмер перед каміном, запхнувши руки до кишень. Дивився просто поперед себе. «Він думає про Ребекку», — сказала я собі. Думає, як дивно, що мій весільний подарунок знищив весільний подарунок Ребекки. Він думає про купідона. Пригадує, хто їй його подарував. Він знову й знову згадує, як вона отримала пакунок і як йому зраділа. Ребекка добре зналася на порцеляні. Можливо, заходила до кімнати та ставала на коліна, намагаючись відкрити невеличку коробку з купідоном. Певно, вона дивилася на нього й усміхалася. «Поглянь, Максе, — казала вона, — поглянь, що нам надіслали». А тоді занурювала руку в стружку й виймала купідона, що стояв на одній нозі з луком у руці. «Ми поставимо його в ранковій вітальні», — вочевидь, сказала вона, він опустився на коліна поруч із нею, й вони розглядали купідона разом.

Я продовжувала лакувати нігті. Вони були брудні, як у школярки. Кутикули стирчали над луночками. Ніготь на великому пальці був згризений аж до живого. Я знову поглянула на Максима. Він досі стояв перед каміном.

— Про що ти думаєш? — запитала я.

Мій голос прозвучав спокійно й байдуже. На відміну від серця, яке вистрибувало в грудях. На відміну від думок, уїдливих і обурених. Він підпалив цигарку, точно двадцять п’яту за день, а ми ж лише щойно завершили ланч; пожбурив сірник на порожню решітку, підібрав газету.

— Та ні про що загалом, а що? — відказав він.

— О, ну не знаю, — мовила я, — у тебе такий серйозний вигляд, наче ти десь далеко звідси.

Максим відсторонено просвистів якусь мелодію, вертячи в пальцях цигарку.

— Взагалі-то я думав про те, чи обрали вже команду, яка гратиме за Суррей проти Міддлсекса на стадіоні «Овал».

Він знову сів у крісло й розгорнув газету. Я визирнула у вікно. До мене підійшов Джеспер і заліз мені на коліна.