Розділ «12»

— Ні, сер. Місіс Денверз увійшла до кімнати до того, як дівчина взялася прибирати. Від учора туди не заходив ніхто, крім мадам і Роберта, який із самого ранку приніс квіти. Таким чином склалася доволі неприємна ситуація як для Роберта, так і для мене.

— Так, звісно. В такому разі вам краще запросити місіс Денверз сюди, і ми докопаємося до суті. До речі, що це була за річ?

— Порцеляновий купідон, сер, той, що стояв на письмовому столі.

— О! О Господи! Це ж один із наших скарбів, чи не так? Його необхідно знайти. Негайно зв’яжіться з місіс Денверз!

— Слухаюсь, сер.

Фріс вийшов із кімнати, і ми знову лишилися самі.

— Збіса прикрий випадок! — сказав Максим. — Той купідон коштує купу грошей. І як же я ненавиджу сварки слуг! Чому вони приходять із цим до мене? Це ж твоя робота, кохана.

Я відвернулася від Джеспера, моє обличчя палало.

— Любий, — промовила я. — Я хотіла розповісти тобі про це раніше, але… але я забула. Насправді це я розбила купідона, коли була вчора в ранковій вітальні.

— Ти його розбила? Ну то якого біса ти не сказала про це, коли тут був Фріс?

— Не знаю. Мені не хотілося. Я боялася, він подумає, що я дурепа.

— Ну, тепер він вважатиме тебе ще більшою дурепою. Тобі доведеться пояснити все це йому та місіс Денверз.

— О, ні, прошу тебе, Максиме. Скажи їм ти. Дозволь мені піти нагору.

— Не будь ідіоткою! Всі подумають, що ти їх боїшся.

— Я справді їх боюсь. Ну, не те щоб боюсь, але…

Двері відчинилися, і Фріс впустив до кімнати місіс Денверз. Я знервовано поглянула на Максима. Він знизав плечима; це й веселило його, і злило водночас.

— Місіс Денверз, сталася помилка. Виявилось, що купідона розбила місіс де Вінтер і забула про це повідомити, — сказав Максим.

Всі подивилися на мене. Я знову відчула себе шкодливим дитям. І розуміла, що через відчуття провини моє обличчя досі пашіло.

— Мені так шкода, — проказала я, дивлячись на місіс Денверз. — Я й подумати не могла, що через це Роберт потрапить у халепу.

— Статуетку можливо відремонтувати, мадам? — поцікавилась місіс Денверз. Схоже, вона не здивувалась, що винною виявилась я. Вона повернула бліде обличчя, яке нагадувало череп, і поглянула на мене своїми темними очима.