Розділ «12»

Мені здалося, що вона від початку знала, що це зробила я, і звинуватила Роберта, щоб перевірити, чи стане мені сміливості зізнатися.

— Гадаю, ні, — відповіла я. — Вона розбилася на друзки.

— Що ти зробила з рештками? — запитав Максим.

Я почувалася в’язнем на допиті. Навіть мені самій мої дії видавалися жалюгідними й мерзенними.

— Я склала їх у конверт, — сказала я.

— Ну і що ж ти зробила з конвертом? — поцікавився Максим, підкурюючи цигарку; в тоні його голосу відчувалася суміш сміху й роздратування.

— Поклала його в одну з шухляд письмового столу, — відповіла я.

— Схоже, місіс де Вінтер подумала, що її посадять за це до в’язниці, чи не так, місіс Денверз? — промовив Максим. — Можливо, вам вдасться відшукати той конверт і надіслати рештки в Лондон. Якщо ж статуетка надто пошкоджена, щоб її полагодити, то вже нічого не вдієш. Гаразд, Фрісе. Скажіть Роберту, нехай припинить рюмсати.

Після того як Фріс пішов, місіс Денверз затрималася.

— Я, звісно, вибачусь перед Робертом, — сказала вона, — але всі свідчення були проти нього. Мені й на думку не спало, що місіс де Вінтер розбила статуетку сама. Якщо таке ще колись трапиться, було б добре, якби місіс де Вінтер повідомляла мені особисто, і тоді я могла б з усім розібратися. Це дозволило б уникнути багатьох непорозумінь.

— Звичайно, — нетерпляче відказав Максим. — Гадки не маю, чому вона не зробила так учора. Я саме збирався про це їй сказати, коли ви зайшли до кімнати.

— Може, місіс де Вінтер було невідомо про цінність статуетки? — припустила місіс Денверз, переводячи погляд на мене.

— Ні, — нещасним голосом проказала я. — Я подумала, що це була цінна річ. Тому так ретельно й зібрала всі рештки.

— І сховала їх до шухляди, де їх ніхто не зміг би знайти, еге ж? — розсміявшись і знизавши плечима, сказав Максим. — Хіба не так поводяться помічниці покоївок, місіс Денверз?

— Помічницям покоївок у Мендерлеї взагалі не дозволено торкатися цінних речей у ранковій вітальні, сер, — відказала місіс Денверз.

— Так, ви б їх туди не пустили, — мовив Максим.

— Це дуже неприємний випадок, — зауважила місіс Денверз. — Здається, до цього часу в ранковій вітальні у нас ніколи нічого не розбивалося. Ми завжди поводилися дуже обережно. Я власноруч протираю там пил з… минулого року. Мені нікому було це довірити. Коли місіс де Вінтер була жива, ми зазвичай піклувалися про цінні речі разом.

— Так, ну що ж, цьому вже не зарадиш, — сказав Максим. — Дякую, місіс Денверз.

Вона вийшла з кімнати, а я сіла на кушетку й задивилася у вікно. Максим знову взявся за свою газету. Ми обоє мовчали.

— Мені страшенно шкода, любий, — згодом промовила я, — з мого боку це було так безвідповідально. Навіть не розумію, як це сталося. Я просто ставила на стіл ті книжки, щоб подивитися, як вони виглядатимуть, а купідон узяв і впав.