Розділ «11»

Він мав рацію, звичайно, він мав рацію. Дорогий Френк, мій добрий друг, мій союзник. Я була егоїстичною й надміру чутливою, стала жертвою власного комплексу неповноцінності.

— Я мала розповісти вам усе це раніше, — мовила я.

— Так дійсно було б краще, — сказав він. — Можливо, мені вдалося б позбавити вас від зайвого хвилювання.

— Тепер я почуваюся щасливішою, набагато щасливішою. Ви ж будете моїм другом, що б не трапилося, чи не так, Френку? — запитала я.

— Так, звісно, — відповів він.

Лишивши позаду темні густі дерева, ми знову вийшли алеєю до світла. Над нами нависали рододендрони. Невдовзі їхній час мине. Було видно, що вони вже відцвітають, деякі трішки прив’яли. Наступного місяця з їхніх величних квіток одна за одною опадуть пелюстки, прийдуть садівники й позмітають їх із землі. Їхня краса швидко минає. Її не стає надовго.

— Френку, — проказала я, — перед тим як ми завершимо цю розмову, гадаю, назавжди, ви не могли б пообіцяти мені правдиво відповісти на одне запитання?

Він зупинився й дещо підозріло на мене подивився.

— Це не зовсім чесно, ви можете поставити мені запитання, на яке я не зможу відповісти, попрохати щось неможливе.

— Ні, — сказала я, — це не таке запитання. В ньому немає нічого інтимного, особистого або чогось такого.

— Гаразд, тоді я зроблю все, що зможу, — погодився Френк.

Ми зайшли за поворот алеї, й у видолинку між галявинами перед нами постав Мендерлей, спокійний і мирний, як завжди, здивувавши мене своєю бездоганною симетричністю та вишуканістю, своєю величною простотою.

На вікнах із середниками мерехтіло сонячне світло, а в тих місцях, де до кам’яних стін прибився лишайник, з’являлося ніжно-іржаве сяйво. З димаря над бібліотекою звивався вузький стовп диму. Гризучи ніготь на великому пальці, я краєм ока спостерігала за Френком.

— Скажіть мені, — недбало, байдуже мовила я, — скажіть мені, Ребекка була дуже вродлива?

Френк якусь мить помовчав. Я не бачила його обличчя. Він відвернувся від мене й задивився на будинок.

— Так, — повільно промовив він, — так, гадаю, вона була найвродливішою жінкою, яку я бачив у своєму житті.

Потому ми піднялися сходами до зали і я подзвонила у дзвіночок, щоб принесли чай.