Якщо в XIX столітті домінували захоплення сучасністю, віра в прогрес, розум, техніку, науку, то в XX ст. — критичні мотиви, акцентування негативних сторін нового суспільного устрою.
Першим критику сучасності розгорнув Карл Маркс, виділивши в якості основної причини всіх негараздів людського спів буття — "відчуження". Позбавлений в капіталістичному суспільстві можливості контролювати процес власної праці робітник, що торгує власною працею як товаром на монополізованому господарями власності ринку праці, переживає відчуження, піддається дегуманізації. Замість того, щоб одержувати радість від вільної, творчої праці, він страждає, займаючись рутинною працею, що руйнує його особистість.
Послідовники Маркса розповсюдили мотив відчуження і на політику, і на освіту, і на культуру, і на сімейне життя, і на споживацьку сферу. Неомарксист Еріх Фромм, наприклад, визначає сучасне суспільство як божевільне, хворе, де потреба "бути" підміняється боротьбою за те, щоб "мати".
Герберт Маркузе вважає результатом відчуження появу "одномірної людини", все життя якої обмежується роботою і споживанням. "Те, що засоби масової комунікації гармонійно, часто непомітно змішують мистецтво, політику, релігії і філософію з комерційною рекламою, означає, що ці сфери культури приводяться до спільного знаменника — товарної форми. Музика душі стає ходовою музикою. Визнається не істинна цінність, а грошова вартість. Тут — зосередження раціональності status quo і початок будь-якої відчуженості реальності".
Фердінанд Тьонніс в книзі "Спільність і суспільство" як причину сучасності розглядає втрачену спільність. Він вважає, що прагнення до незацікавлених самоцінних контактів з іншими людьми в рамках спільності в сучасному суспільстві витісняються зацікавленими, вигідними контактами, цинічними маніпуляціями, тобто сутнісна воля підміняється вибірковою, на місце Gemeinschaft приходить Gesellschaft, внаслідок чого природні спільноти зникають, а люди розчиняються в анонімній масі робітників, урядовців, споживачів або в "публіці".
Послідовник Тьонніса Девід Рісман відзначає, шо замість зв'язків сумісного мешкання, етнічної, релігійної або класової подібності формується "самотній натовп", який легко відкликається на заклики демагогів, чекаючи авторитарного або навіть тоталітарного режимів "закону і порядку", компенсуючи свою власну фрустрацію і самотність деструктивними, антисоціальними діями.
Третя причина критики походить від Макса Вебера, який вважав, що крайня раціональність, результативність і інструментальність соціальних організацій створює для суспільства "залізну клітку", забираючи його свободу. 3. Бауман також відзначав, що максимальна бюрократизація, холодна технічна ефективність і обачність ніби дозволяють відкинути моральні обмеження в сучасному суспільстві.
Четверта причина критики розвивається під гаслом аномії. Вважаючи, що тільки в ході соціалізації егоїстична, антисоціальна істота перетворюється на людину, Еміль Дюркгейм виказував побоювання, що в ході швидких соціальних змін норми і цінності піддадуться ерозії, розмиються категорії добра і зла, і люди виявляться дезорієнтованими, позбавленими коренів.
П'ята причина критики, як справедливо відзначає Петер Штомпка, пов'язана з типовою для сучасності ідеєю панування людини над природою, або завоювання природи. На тлі деструктивних наслідків стихійної індустріалізації, урбанізації і технічного прогресу (виснаження родовищ природної сировини і запасів води, винищування цілих видів фауни, забруднення навколишнього середовища, небезпечних мутацій бактерій і вірусів тощо) людство все більше усвідомлює необхідність створення умов для стійкого розвитку (sustainable growth).
Шостий критичний момент — розподіл світу на зони благополуччя і бідності. В своїй теорії імперіалізму Володимир Ілліч Ленін стверджував, що, здійснюючи імперіалістичне захоплення чужих; земель, країни-загарбники забезпечують інтереси пануючого клас; (дешева робоча сила, доступна сировина і ринки збуту).
Пізніше в різного роду "теоріях залежності" Франк, Кардозо Барбер, Хантінгтон та інші дослідники попереджували про наростаючий конфлікт між заможною Північчю і бідним Півднем, про зіткнення між цивілізацією багатства і цивілізацією бідності і т.п.
• Процес "індустріалізації" війни, тероризму, збройних конфліктів став сьомим предметом критики сучасності. Тільки протягом одного XX століття в результаті військових дій загинуло понад 100 млн. чоловік, що зв'язано, по крайній мірі, з трьома обставинами, типовими для сучасності:
по-перше, з колосальним розвитком військової техніки, аж до появи атомної зброї, що створює можливість масового знищення людей; по-друге, з конфліктом економічних інтересів між державами, обумовленого прагненням до вигоди, прибутків, до того, щоб заволодіти чужими багатствами і підпорядкувати собі інших людей;
по-третє, з тим акцентом, який переноситься на "раціональну ефективність, на інструментальне трактування людей, що дозволяє відмовитися від стримуючих моральних гальм, які могли б утримати від самих жорстоких руйнувань і масового геноциду, що кояться в ім'я державних, національних, релігійних або етнічних інтересів і виявів лояльності".
За сторіччя свого існування сучасність як достатньо динамічна і експансивна суспільна формація сама піддавалася глибинним трансформаціям, які описані в концепціях еволюційних, циклічних і діалектичних змін.
Деякі автори, звертаючись до схеми еволюційних змін, вважають, що "майбутнє вже було". Відомі вже з минулого нинішні тенденції просто виявляються ще чіткіше, тому можна прогнозувати, передбачати майбутні образи. За цими ідеями приховуються уявлення про лінійну спрямованість розвитку.
Оскільки всі суспільства проходять одні і ті ж стадії, то сьогодні серед них можна сміливо указати більш "сучасні", відсталі і взагалі примітивні. Дивлячись на США, Японію, Тайвань, Німеччину, Швейцарію, можна уявити, як будуть виглядати в майбутньому країни Другого і Третього світу.
Такий підхід виявляється в концепції постіндустріального суспільства. розробленій Данієлом Беллом і Аленом Туреном, в якій презентовано багатовимірний образ суспільства майбутньою, яке повинно з'єднати всі нинішні найважливіші тенденції розвитку, або, як визначав ці тенденції Джон Нейсбіт, "мегатренди".
Багато авторів зосередили свою увагу на який-небудь одній обраній ними тенденції. Наприклад, Ральф Дарендорф писав про "суспільство обслуговуючого класу", вважаючи, що з традиційного промислового сектору основні структури виробництва і зайнятості перемістилися в сектор широко розвинених і диференційованих послуг: торгівлі, фінансів, адміністрації, транспорту, комунікацій, охорони здоров'я, відпочинку і т.д.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „На яких соціологічних ідеях формуються образи майбутнього суспільства?“ на сторінці 1. Приємного читання.
